Багато років тому він жив у цьому селі з матір’ю. Батько, як і у багатьох його ровесників, не повернувся з війни: згорів колишній колгоспний тракторист в танку. А через два будинки від них проживала вдова з двома дочками — старшою красунею Раєю і молодшою непримітною і трохи незграбною Тонечкою.
Лист від матері
Славко, як тільки подорослішав і змужнів, втратив голову від кохання, все вмовляв Раю вийти за нього заміж. А та лише посміювалася: рано, мовляв тобі ще про одруження думати. Ось в армії відслужиш, тоді і зіграємо весілля.
На чотири довгих роки пішов Славко з рідного села. Закинула його доля аж на Далекий Схід, на Тихоокеанський флот. Нечасто заходив його корабель в порт, але зате найбільша стопка листів від улюбленої Раєчки завжди була у нього під рукою.
Йшов час, і Рая стала писати все рідше. А якось під час чергового заходу в порт отримав Славко лише один лист — від мами. Вона писала: «Прости, синку, але більше мовчати не можу. Раїса нагуляла дитину, а потім її витравила, саму ледве врятували. Так що думай, чи потрібна вона тобі така».
Славко тоді сильно напився. Друзі його ледве живого на корабель принесли. Спасибі командиру, не став по команді доповідати, пошкодував матроса і покарав своєю владою.
Неждане весілля
І ось служба підійшла до кінця. Зустрічало Славка все село. Мати до його приходу самогонки нагнала, дві доби від душі гуляли! На третю добу очуняв парубок, занурився в холодну воду.
- Все, мама, вистачить. Пора за роботу братися.
Голова колгоспу посадив його на трактор, і став морячок трактористом, так само як і колись його батько.
Десь через тиждень увечері, повертаючись з поля, він несподівано зустрів Раїсу. Кинулася до нього, повисла на шиї:
- Не вір нікому, одного тебе любила і люблю!
Славко розтиснув руки своєї колишньої нареченої і сказав спокійно:
- Прости, Рая перегоріло все.
Не міг пробачити їй зради.
Вона крикнула йому в спину:
- Ти ще повернешся до мене, на колінах приповзеш!
Йшов час. А природа, як відомо, порожнечі не терпить. Одного разу, увесь забруднений з ніг до голови мазутом, в брудній робі і розбитих кирзових чоботях крокував він по кромці поля. Стежка повернула в сторону села, а по стежці назустріч Славі йшла Тонечка, рідна сестра Раїси — худенька в простому картатому пальті, на голові волошкова хустинка. Хлопець її ніби вперше побачив:
- Тонечка, як же ти виросла, зовсім нареченою стала!
Дівчина лише опустила очі. А незабаром вони почали зустрічатися. І місяця не минуло, стала Тоня дружиною В’ячеслава.
Раїса на весіллі випила зайвого і влаштувала істерику …
Врятувався дивом
Пройшов рік і Тонечка з дня на день готувалася стати матір’ю. Сувора спершу мати Слави тепер надихатися не могла на невістку. А замурзаний тракторист від щастя землі під собою не відчував, з роботи додому не йшов — летів!
Біда, як водиться, нагрянула несподівано: ближче до вечора прибігла в гараж до сина мати. Задихаючись, закричала:
- З Тонечкою зле, терміново треба в районну лікарню її везти. Фельдшер сказав: не спізнитися б!
Не запізнився Славко, вчасно привіз дружину до лікаря, та до якого ж. Старенький хірург на прізвище Шнейдер був з зросійщених німців, славився своєю майстерністю далеко за межами району. Їхали до нього на прийом пацієнти навіть з інших областей.
Вже під ранок ледве живий від утоми старенький лікар вийшов до приймального покою, посміхнувся Славкові:
- У сорочці народилася твоя дружина, сто років жити буде. Її врятували, дитинку врятували. Сказати по правді, я вже й не сподівався!
Лікар витягнув беломоріну, Славко тремтячою рукою підніс запалений сірник. Хірург затягнувся, випустив струмінь диму і продовжив:
- Ти не фахівець, ти навіть уявити собі не можеш, які мої хлопці молодці! У твоєї дружини ще й проривна виразка шлунка виявилася! А ми впоралися. Тепер багато від вас залежить — догляд, догляд і ще раз догляд! Є кому доглядати-то за нею і за дитинкою?
- Є мати моя ще не стара, — відповів Славко. Завагався трохи і додав, дивлячись в сторону: — Сестра ще рідна є.
Відмова зятя
Дві доби безвилазно просидів Славко в палаті з дружиною. На третій день увечері теща буквально виштовхала його з лікарні:
- Іди додому, відпочинь, в лазні помийся, ми ж із Раїсою не чужі Тонечці, все нормально буде.
А вранці наступного дня Тоні не стало. Розтин показав — пригостив хтось молоду матір солоним огірочком. Дуже любила їх Тонечка. Безглузда, трагічна смерть …
Мати і сестра побивалися по Тонечці, принаймні, у людей на очах. Особливо Рая: напівмертву повели її з кладовища. Славко кожен день ходив до могили. Він був як кам’яний і не чув перешіптування сусідок, що, мабуть, совість нечиста у Раїси, в лікарні адже так і не вдалося встановити, хто ж дав Тоні той клятий солоний огірок.
Тижнів через два після похорону підкараулила Славка в провулку колишня теща, притримала за рукав.
- Стривай, зяте, розмова у мене до тебе є серйозна! Ти мене, Слава, прости, Тонечку не повернеш, а живий про живого думає. Хто тобі дочку без рідної матері ростити допоможе? Бери-но ти заміж Раїсу. Вона тебе любить, Тоню любила, дитю вашому хорошою матір’ю буде. Та й ти колись від Раєчки без розуму був, дивись, і повернеться старе. Що скажеш?
Подивився Славко на колишню тещу важким поглядом, сказав, як відрізав:
- Ні!
- Тоді вибачай, дорогий зятек, ми в тебе все Тонечкіне придане назад заберемо. Мені ще про старшу дочку думати треба, знайдеться і для неї хороша людина, не один ти на білому світі мужик.
Слава лише плечима знизав:
- Беріть все, що вам треба.
Забрали жадібні тещині ручки все дочиста.
Бог милував В’ячеслава — він не зійшов з розуму і не спився, а завербувався на Північ, на золоті копальні. Прижився там, забрав матір з донькою до себе. Потім мати померла. Залишився В’ячеслав удвох з дочкою, та так і не одружився більше — не знайшов таку, як Тонечку.
Джерело: Душа в чемодане