Олена змусила себе видихнути й навіть натягнула слабку посмішку. «Це ж твій день, коханий,» — подумала вона, але настрій, і без того хиткий, стрімко покотився вниз. Тарас, Христина й Богдан працювали разом у великій львівській ІТ-компанії.
Десять років тому Христина, тоді ще амбітна менеджерка, кинула Тараса, скромного інженера, заради кар’єриста Богдана, який швидко доріс до посади директора. Тарас приходив до Олени в салон підстригатися й годинами виливав душу — про зраду, про розбите серце. Олена слухала, співчувала, жартувала, щоб його розрадити. Хто ж знав, що з часом із клієнта він стане її коханням, а потім і законним чоловіком?
Після весілля розмови про Христину припинилися. Здавалося, Тарас остаточно відпустив минуле й поринув у нове життя. Але на корпоративах, куди Олена іноді ходила з чоловіком, вона помічала, як Христина кидає на нього багатозначні погляди. «Любить досі,» — подумала Олена, тягнучи величезну коробку з тортом до під’їзду їхньої багатоповерхівки в районі Сихова. — «Але з Богданом не розлучиться — надто звикла до його грошей.»
Вона ледве втримала рівновагу, коли двері під’їзду раптово розчахнулися. На неї налетіла сусідка Соломія, молода дівчина з верхнього поверху.
— Ой, пробач, мало тебе не збила! — вигукнула Соломія, хапаючи Олену за руку, щоб та не впала разом із тортом. — А що це ти така похмура?
Олена повільно вивільнилася з її обіймів, все ще занурена в думки. Але Соломія не вгавала:
— Що, вже й торти печеш? Салон закинула? Пані Галина казала, що ти її так обстригла, що вона тепер як лялька з дешевої крамниці виглядає!
Олена різко повернула голову до сусідки. Її очі спалахнули, і Соломія, зрозумівши, що перегнула палицю, швидко відступила. Проклинаючи важку коробку, яка відтягувала руки, Олена повільно піднялася на четвертий поверх. Пані Галина ніколи не приховувала свого розчарування вибором сина. «Як можна було проміняти перспективну менеджерку на перукарку?» — бурчала вона щоразу, коли випадала нагода. Але при цьому роками ходила стригтися тільки до Олени й жодного разу не скаржилася на її роботу.
Увірвавшись у порожню квартиру, Олена обережно поставила торт на кухонний стіл і струснула головою, відганяючи похмурі думки. Сьогодні свято, і вона майже все встигла. Зараз поставить курку з картоплею в духовку, розкладе салати, які приготувала напередодні, і все буде гаразд. Вона вже прикрашала олів’є зеленню, коли двері грюкнули, і в коридор вплуталася пані Галина, тягнучи за собою семирічного онука Андрійка.
— Оце виховала собі помічника! — обурено гуділа свекруха, кидаючи сердитий погляд на хлопчика. — Яблуко від яблуні недалеко падає!
Андрійко, винувато опустивши голову, намагався засунути під диван порваний шкільний наплічник. Олена, пробігаючи повз із тарілками, лише зітхнула. З сином вона розбереться пізніше.
— Мам, я голодний, дай щось поїсти! — гукнув Андрійко, протупотівши на кухню.
Не встигла Олена відповісти, як почула брязкіт кришки й буркотіння пані Галини:
— Та що вона тобі дасть? Тут самі недоїдки! — Свекруха зазирнула в холодильник і скривилася, помішуючи вчорашній борщ.
Андрійко тим часом схопив канапку з ікрою, проковтнув її в два укуси й благально глянув на маму:
— Можна ще?
— Зачекай, скоро гості прийдуть, тоді сядемо за стіл, — строго відрізала Олена.
Хлопчик зітхнув і поплентався до своєї кімнати, а пані Галина, скориставшись моментом, накинулася на невістку:
— Олено, як так можна? Ти з сином зовсім контакту не маєш! — Вона вперла руки в боки й заголосила на всю кухню. — Отак усе й починається: спочатку мати ні в що не ставить, потім дружину гамселить, а там і до в’язниці недалеко!