Минали місяці. Життя Тараса поверталося в звичне русло: обходи лісу, захист диких тварин, виховання сина. Він намагався забути про той день, але спогади про Соломію час від часу поверталися, особливо коли Остап запитував про маму. «Вона зробила свій вибір, синку. А ми маємо свій шлях», — відповідав він, намагаючись звучати спокійно.
Якось восени до їхнього лісового краю приїхала Олена — ветеринарка з Рівного, яку направили допомагати з місцевою фауною. Її енергія й любов до природи одразу привернули увагу Тараса. Вони почали працювати разом, рятуючи поранених звірів і обстежуючи ліси. Між ними спалахнула іскра, і незабаром Олена стала частиною їхньої маленької сім’ї. Вона залишилася на Поліссі, і вперше за довгі роки Тарас відчув, що його серце знову відкрите для щастя.
Богдан, дізнавшись правду про Соломію, розірвав заручини. Він зателефонував Тарасу, вибачився й зізнався, що не знав про її минуле. «Ти мій справжній друг, Тарасе. Сподіваюся, ми не втратимо зв’язок», — сказав він. Лісник усміхнувся в трубку: «Не втратимо, Богдане. Життя все розставить по місцях».
Остап ріс веселим і допитливим, а Олена стала для нього не лише мачухою, а й другом. Тарас, дивлячись на сина й кохану, розумів, що пройшов через усі випробування недарма. Ліс, який колись став його прихистком, тепер був домом, сповненим тепла й надії. А Соломія, десь далеко, залишилася лише тінню минулого, яке більше не мало над ним влади. Попереду чекало нове життя — чесне й справжнє.