Наступного дня Марія вирішила діяти. Вона сховала в кишені маленький фотоапарат і почала знімати: документи, залишені на столах, уривки розмов про «сірі» схеми з енергообладнанням. Її нічні зміни стали полюванням за правдою. Незабаром вона знайшла те, що шокувало навіть її: Богдан, Роман і Людмила не просто знущалися з підлеглих. Вони крали гроші, призначені на зарплати прибиральникам і техперсоналу, переправляючи їх на власні рахунки. Більше того, вони зливали конкурентам плани Василя Світанка, щоб послабити його позиції.
Перед Марією постав вибір. Показати все батькові — це покарає винних, але не змінить систему. Чи піти далі — зробити розкриття публічним, ризикнувши репутацією «Інновацій Світла»? Вона знала: битва попереду буде нелегкою.
Марія закінчила зміну о третій ночі. У під’їзді на Позняках, де вона знімала квартиру на час експерименту, тихо гудів ліфт. Вона скинула уніформу в кут, переодяглася в свій звичний одяг — елегантний жакет, джинси, зручні кросівки. Волосся, звільнене від хустки, розсипалося по плечах, а прості окуляри змінилися стильними, з тонкою оправою. У дзеркалі відбилася справжня Марія Світанок — не «Олена», а впевнена донька засновника.
Вона викликала таксі й поїхала до батькового будинку в Пущі-Водиці. Сучасний котедж із величезними вікнами відкривав вид на сосни й озеро. Лише кілька годин тому вона мила підлогу в офісі, а тепер стояла на порозі іншого світу. Василь чекав її в кабінеті, тримаючи чашку трав’яного чаю.
— Ти втомлена, — сказав він, глянувши поверх окулярів.
— Так, тату, — зітхнула Марія. — Але не лише від роботи. Від того, що я там побачила.
Три години вона розкладала перед ним докази. На ноутбуці блимали фото документів, записи розмов, відео, де Богдан виливає воду, а Людмила штовхає візок. Вона показала фінансові звіти, де зникали десятки тисяч гривень із фонду для техперсоналу. Василь слухав мовчки, його обличчя темніло з кожною хвилиною. Коли дійшло до запису, де Роман насміхається над прибиральницею, він стиснув кулаки.
— Вони зрадили все, за що я боровся, — тихо, але твердо сказав він. — Мої принципи, мою мрію.
Марія кивнула. Це було не лише про неї — це була зрада цінностей, на яких виріс бізнес.
— Що робитимемо? — спитала вона.
— Публічне викриття, — відповів Василь. — У понеділок скликаємо раду директорів. Усі будуть там: Богдан, Роман, Людмила. Ти залишишся «Оленою» до останнього.
Вони до ночі планували кожен крок. Перед прощанням Василь обійняв доньку.
— Я думав, ти вчишся бути лідером. Але ти вчиш мене, — усміхнувся він. — Я пишаюся тобою.
Неділя минула в напрузі. Усе було готове: докази зібрані, рада директорів попереджена, охорона проінструктована. Марія востаннє перевірила записи й фото, сховані на флешці в кишені. У понеділок Київ прокинувся під ясним небом, але в офісі «Інновацій Світла» назрівав шторм. Сонце відбивалося від скляних стін будівлі на Хрещатику, коли Марія увійшла в уніформі «Олени». Вона спеціально взяла зміну на поверсі керівництва, щоб прибирати конференц-залу перед екстреною нарадою о 10-й ранку.
До 8:30 топ-менеджери почали сходитися. Їхні обличчя були напружені — ніхто не знав, що чекає. Марія штовхала візок до 20-го поверху, де стояла велична зала з дубовим столом і шкіряними кріслами. Вона протирала поверхні, коли двері відчинилися. Богдан Кравець увійшов із портфелем і чашкою кави, його погляд одразу впав на неї.
— Що ти тут робиш? — гримнув він, звузивши очі.
— Мені доручили прибрати перед нарадою, пане, — спокійно відповіла Марія. — Закінчу до десятої.
— Бачу, ти досі не навчилася, — фиркнув він. — Якщо хоч одна пляма залишиться, вилетиш звідси. Я перевірю.
Він шукав привід, але Марія лише кивнула. До 9:45 менеджери й директори гуділи біля зали, шепочучися про несподіване зібрання. Василь з’явився останнім, коротко привітався, але не розкрив карти. Його погляд на мить затримався на Марії — ледь помітний знак підтримки. Вона відповіла легким кивком і продовжила мити підлогу, граючи роль до кінця.
О 9:55 Богдан повернувся з «перевіркою». Провів пальцем по підвіконню, оглянув стіл.
— Вікна брудні, стіл не виблискує, — проголосив він, хоча все сяяло. — Така недбалість — це про тебе. Переробляй!
— Виправлю, пане, — відповіла Марія, приховуючи усмішку.
Рівно о 10:00 голос Василя розітнув гомін:
— Ми зібралися через серйозні порушення в «Інноваціях Світла». Наша компанія зрадила свої цінності.
Зала завмерла. Час настав.
Тиша в конференц-залі стала густою, як туман над Дніпром. Менеджери перезирнулися, Оксана Петрівна схопила блокнот, Роман нервово постукав пальцями по столу. Людмила сиділа незворушно, але її очі виказували тривогу. Богдан різко повернувся до Марії, що стояла біля дверей із шваброю.
— Геть звідси! — гарикнув він. — Це закрита нарада, не для прибиральниць!
Усі погляди вп’ялися в неї, чекаючи, що вона втече. Але Марія спокійно поставила швабру до стіни, розправила плечі й подивилася на Богдана прямо. Її голос пролунав твердо, без тіні покори:
— Ні, Богдане, геть підеш ти.