«Не панікуй так, Дарко, все буде добре», — заспокоїв Юрій Васильович, помітивши, як у неї затремтіли руки. — «Знаєш, у чому моя фішка?» Вона знизала плечима: «Ну, мабуть, терапевт чи щось таке. Я не дуже розбиралася». Лікар усміхнувся: «Токсиколог я. Спеціалізуюся на отрутах. Кардіолог припустив, що ти могла щось підхопити — через їжу чи воду, тому й скерував до мене». Дарка завмерла, очі розширилися: «Тобто мене труять? Хто б це міг бути?»
Юрій підняв руку, зупиняючи її: «Не поспішаймо. Спершу здамо аналізи, тоді й побачимо. Я тут, до речі, як терапевт приймаю, але твій випадок — це щось цікаве». Дарка кивнула, хоч у голові гуділо від думок. Лікар виписав направлення й додав: «Поки результатів немає, будь обережна. Їж і пий лише те, що сама купила й відкрила. Навіть вдома». Вона взяла папірець, але не встигла дійти до дверей — усе попливло перед очима.
Юрій миттю підхопив її й посадив на кушетку. Медсестра метнулася за нашатирем, а Дарка, кліпаючи, намагалася сфокусувати погляд. Тим часом Богдан гасав коридором, як тигр у клітці. Його коханка, що весь ранок діставала дзвінками, раптом скинула виклик і не відповідала. Він уже уявляв, як влаштує їй прочухана, коли зненацька налетів на уборщицю, що виходила з підсобки з відром брудної води. Хлюп — і його джинси з сорочкою перетворилися на мокру ганчірку.
«Ти що, осліпла?!» — заревів Богдан, обтрушуючись. — «Зараз вилетиш із роботи!» Уборщиця, у фірмовому синьому комбінезоні клініки, спокійно глянула на нього: «Пан Богдан? Це ж ви, чи не так?» Він придивився й ошелешено видихнув: «Оксанко? Оксана Литвин? Та ти ж була зіркою курсу в універі!» Вона зітхнула: «Помилилися ви. І взагалі, дивіться, куди йдете — у нас тут камери всюди». Але Богдан не відступав: «Та ні, Оксано, це точно ти! Як же так — із золотої медалістки в прибиральниці?»
Вона відвела погляд: «Графік зручний, платять нормально. А в мене обставини». Оксана спробувала обійти його, але Богдан схопив її за плечі: «Стривай, невже все так погано? Ти ж була красунею, а тепер… що сталося?» Її карі очі спалахнули: «Ти справді не пам’ятаєш? Зрадив мене, Богдане. Після того я зірвалася, лежала в лікарні. Довелося покинути універ і піти в академку». Він зареготав: «Ой, які ми ніжні! Ну давай, звали все на мене».
Оксана скривилася: «Поки мій тато жив, тобі вигідно було зі мною крутити. Завжди знав, які будуть питання на іспитах. А як його не стало, ти одразу переключився на дочку декана». Богдан стенув плечима: «Та давно то було, з тою дочкою я розійшовся». — «А мене спеціально водою облила, щоб помститися?» — прищурився він. Оксана фиркнула: «Богдане, світ не навколо тебе крутиться. Сам налетів».
Тут із кабінету вибігла бліда Дарка й покликала: «Богдане, ходімо, нас у лабораторію чекають». Він махнув рукою: «Йди, я зараз». Юрій Васильович, що вийшов слідом, глянув на Оксану: «Усе гаразд?» Вона кивнула, опустивши очі. А Богдан, кинувши на неї останній погляд, поплентався за дружиною. Дарка трималася за його руку, але думки крутилися навколо дивної сцени. Звідки в нього такі знайомі серед прибиральниць? Він же завжди зневажав «обслугу» — офіціанткам хамив, на вантажників гримав. А тут раптом розмова, наче зі старою подругою.
Вони дійшли до лабораторії. Богдан буркнув: «Я в машині почекаю», — і вийшов із телефоном. Дарка відчула, як серце стиснулося від тривоги. Медсестра, побачивши її, усміхнулася: «Ви від Юрія Васильовича? Готуйте кулачок, зараз жгут накладу». — «Від крові не знепритомнієте?» — «Ні, — похитала головою Дарка, — я й без того часто падаю». Медсестра лагідно кивнула: «Якщо стане зле, кажіть. Юрій у нас майстер, усе розбере».