Олена важко опустилася на дерев’яний табурет у просторій кухні їхньої київської квартири й зітхнула з полегшенням, витягнувши натруджені ноги. Сили покидали її, ніби вичавлений лимон після цілого дня біля плити. Приготувати святковий стіл на два десятки гостей — це вам не борщ на трьох зварити. Свекруха Галина Петрівна задумала відзначити свій день народження з розмахом, як справжнє українське гуляння. Якби це був ювілей, то, може, й гуділи б у ресторані десь на Подолі, а так — звичайна дата, тож вирішили обійтися домашнім затишком.
Галина Петрівна, не довго думаючи, скликала всіх, кого тільки могла: родичів із Черкас, подруг ще зі шкільних часів, колег із роботи й навіть сусідів із верхнього поверху. Вона була впевнена, що Олена не підведе з готуванням — і не помилилася.
Та що там “допоможе”? Уся важка праця — чистити картоплю відрами, тушити м’ясо, нарізати салати, готувати холодець і голубці — лягла на плечі невістки. Галина Петрівна вміло скинула на Олену все, знаючи, що та не пикне й слова проти. Олена звикла мовчки зносити все, не скаржачись навіть своєму чоловікові Олегу.
Тож два дні поспіль вона гнула спину на кухні: варила, пекла, маринувала. А свекруха тим часом поверталася додому пізно, скаржачись на втому, мовляв, робота — то суцільний стрес. Вона була головною бухгалтеркою у великій столичній фірмі й обожнювала розповідати, як важко їй доводиться з цифрами й звітами.
Іноді Олені здавалося, що за розповідями свекрухи вся родина тримається лише на її плечах. Хоча насправді свекор Василь Миколайович отримував солідну пенсію як відставний офіцер, а Олег, чоловік Олени, працював далекобійником і привозив додому добрі гроші. Та й сама Олена до недавнього часу була заступницею директора філії одного з банків. Але криза вдарила по установі, посаду скоротили, і тепер вона шукала нову роботу.
Галина Петрівна не втрачала нагоди дорікнути, що Олена, мовляв, “сидить на шиї в її сина”. Коли Олена з Олегом побралися, вони винаймали квартиру в Дарниці. Але батьки з обох боків умовили молодят взяти недобудову в кредит, скинувшись на перший внесок.
Тоді свекруха почала вмовляти сина: “Олежку, переїжджайте до нас! Іпотеку платите, ще й за оренду гребете. А в нас місця вистачить, тим паче ти пів року в рейсах. Навіщо квартиру на одну людину тримати?” Олена була категорично проти.
Жити з батьками — ні за що, навіть зі своїми. А тут іще й свекруха — хоч і не чужа, але й не рідна. Відносини в них були терпимі, але Олена бачила, що Галина Петрівна — людина з характером, звикла всіх гнути під себе. Єдиним, кого вона слухалася, був чоловік, Василь Миколайович, — його слово в хаті було законом. А на інших свекруха відводила душу, як могла.