Прокинувся Євген Сергійович уже ближче до обіду. Ліжко поруч було порожнє — дружини не було. Мабуть, пішла готувати каву, подумав він, усміхаючись крізь сонну млість. Олена завжди сама варила йому каву, і за це він її обожнював. Скільки років разом — двадцять чи більше? — а вона не змінила цієї звички, маленького ритуалу, який тримав їхнє життя в гармонії. Їхній шлях був тернистим: злети, падіння, випробування, які могли б зламати кого завгодно. Але вони вистояли, занурившись у роботу, щоб не дати горю поглинути себе після того, що сталося.
Тепер вони мали статки, просторий дім у передмісті Києва й репутацію людей, які знають, як боротися за своє щастя. Того ранку Олена увійшла до спальні з підносом, на якому парувала чашка кави й лежали свіжі круасани з пекарні на розі. За сніданком, гріючись у променях весняного сонця, що лилося крізь вікно, вони вирішили переглянути відео з весілля сина — так, для душі, згадати той радісний день.
Олена розцвіла, коли заговорили про Сашка. Їхній хлопчик завжди був особливим для них — не просто син, а справжнє диво. Його взяли з дитбудинку в Борисполі, коли йому було п’ять. Тоді вони переїхали з Житомира до Вишгорода, щоб почати все з чистого аркуша, подалі від болючих спогадів. Поки Сашко був малим, вони переконували його, що спогади про минуле — лише сни, вигадки дитячої уяви, казки, які він сам собі придумав.
Спочатку він сумнівався, щось бурмотів про «інший дім», але з часом перестав згадувати те, що було до них. Вони жодного разу не натякнули, що він не рідний — для них він був сином, і крапка. Усиновлення стало їхнім порятунком після трагедії, яка ледь не зруйнувала їхнє життя три роки до того, коли світ обвалився в одну мить. Євген влаштувався в крісло, поправив окуляри, що сповзли на ніс, і кивнув Олені: «Вмикай, подивимось, як там наш Сашко одружувався».
Сашко вибрав собі дівчину просту, без столичних понтів. Батьки Каті давно померли, а родина, кажуть, була не з найкращих — то пиячили, то сварилися, то зовсім пропадали. Але Катя виросла на диво хорошою: скромною, працьовитою, з теплою усмішкою, яка гріла серце. Спершу Євген з Оленою придивлялися до неї з обережністю — у Києві вистачає дівчат, які вміють прикидатися заради грошей і статусу. Та згодом зрозуміли: Катя навіть не здогадується, наскільки заможні її майбутні свекри. Вона знала, що в Сашка «багаті батьки», але що це означає — не уявляла, та й не питала.
Олена ж від невістки була в захваті, часто повторювала: «Така щира дівчина, справжня». Коли весілля вже назначили, вона ніяк не могла вмовити Катю поїхати за сукнею — та все соромилася. З розмови з сином дізналася, що дівчина відмовляється брати їхні гроші й підробляє вечорами в квітковій крамничці на Троєщині, складаючи букети для чужих свят. Того ж дня Олена, не довго думаючи, сіла в машину й поїхала через усе місто, щоб поговорити з майбутньою невісткою віч-на-віч і переконати її прийняти допомогу.