Наталя в день свого народження зібралася з’їздити в гості до сина в місто. Жила вона в селі недалеко від сина. Автобус ходив туди два рази в день – о шостій годині ранку і о четвертій вечора. Довелося їхати на першому автобусі, так як залишатися ночувати у сина Наталя не хотілося, через ставлення до неї невістки Оксани.
Була у неї одна проблема – автобус приходив в місто рано, і син з невісткою зазвичай в цей час ще спали. Доводилося сидіти на лавочці і чекати до восьмої ранку. Невістка її зустрічала непривітно.
– Що вам, Наталя Федорівна, не сидиться в своєму селі? Ви ж стара людина, потрібно думати про своє здоров’я. Та й нам ваш приїзд дуже недоречний. Ви б хоч подзвонили, перш ніж їхати.
Заміж Наталя вийшла в двадцять років. Майбутній чоловік її був старший за неї на п’ять років і нещодавно, після того як заочно закінчив сільськогосподарський інститут, влаштувався працювати механіком в колгоспний гараж.
Наталя працювала завідуючою колгоспним складом. Одного разу в клубі на танцях, до неї підійшов симпатичний хлопець і запросив її потанцювати.
– Саша, – представився він.
Так вони і познайомилися, а після танців біля клубу їх вже чекали місцеві хлопці.
– Механік, ти, що наших дівчат проводжаєш? Тут є, кому проводжати, – заявив найспритніший з них.
– А ви можете написати заяву …., – відповів Саша.
– У двох примірниках ……. Через сімдесят два тижні розглянемо, – додав він після паузи.
Хлопці залишилися стояти, мабуть переварюючи почуте.
Весілля було скромним. У чоловіка крім молодшого брата, який після закінчення інституту тільки що був прийнятий на посаду начальника житлово-комунального відділу в місті, нікого не було. Виховувалися брати в дитячому будинку.