Сьогодні Алла несподівано звільнилася з роботи на дві години раніше й вирішила заскочити до супермаркету в центрі Києва. Напередодні ввечері її чоловік Віктор зітхнув за столом: «Як же я скучив за твоїми борщем з пампушками!» Тож вона неквапно блукала між рядами, вибираючи найсвіжіші продукти: картоплю з Чернігівщини, соковиту моркву, білокачанну капусту з базару, цибулю, кріп і петрушку для аромату. Не забула й про сметану з баночки, щоб додати страві ніжності, та кілька лаврових листочків для смаку.
З повними пакетами Алла рушила додому, до їхньої багатоповерхівки на Троєщині. Та коли підійшла до під’їзду, зітхнула з досадою — ліфт знову зламався. З важкими сумками довелося дертися на 25-й поверх сходами, що стало справжнім випробуванням для її ніг і терпіння. Нарешті діставшись до дверей, вона натиснула на дзвінок, але той мовчав — у будинку вимкнули світло. «Ну що за день!» — пробурмотіла Алла, копирсаючись у сумці в пошуках ключів.
Тихенько відчинивши двері, вона ступила в напівтемну квартиру. Тишу розривали приглушені голоси з їхньої спальні. Залишивши покупки в коридорі, Алла обережно підкралася до дверей і прислухалася. Всередині Віктор роздратовано бурчав:
— Світлано, що тут смішного? Алла може повернутися будь-якої миті, а ти регочеш, ніби на комедії!
— Та ти просто кумедний, Вітько! — відповідала незнайомка, хихотівши. — Чого ти так боїшся своєї дружини?
— А ти б не боялася? — огризнувся він. — Вона мене вижене, якщо дізнається!
— Та ну, — пирхнула Світлана. — У вас двоє дітей, куди вона дінеться в свої тридцять шість?
Алла стиснула кулаки, уявляючи, як увірветься до спальні й влаштує грандіозний скандал. Але раптом внутрішній голос зупинив її: «Не поспішай, подумай спочатку». Вона вдихнула й вирішила вичекати.
Алла стояла за дверима, ледве стримуючи гнів, що кипів у грудях. У спальні Віктор продовжував скаржитися:
— Ти просто не знаєш мою Аллу, Світлано. Якби ти бачила її в дії, не сміялася б так самовпевнено.
— Ой, Вітько, не лякай мене своєю Аллою! — глузливо протягнула Світлана. — Що вона мені зробить? Ну, влаштує сцену, покричить. І що з того? Ти ж сам казав, що давно мрієш бути зі мною. Чи я дарма на це сподіваюся?