Кожне слово, яке вона випльовувала в інтернет, лише підтверджувало, що справжня війна ще навіть не почалася. Але чого вони обоє не знали — і що змушувало мене ледь помітно всміхатися в тиші ночі, — так це те, що я не просто йшла з гідністю.
Я йшла з владою. І дуже скоро вони обоє дізнаються, як це — втратити абсолютно все, що ти сприймав як належне.
Офіційна повістка до суду та адвокатські запити накрили Олега, як цунамі. Максим оформив усе бездоганно і гостро: вимоги щодо поділу майна, беззаперечні докази моєї фінансової участі в бізнесі та клопотання про арешт активів до винесення рішення.
Я лише уявляла його обличчя, коли він читав ці документи. Уявляла, як та самовпевненість, яку він завжди носив як дорогу броню, розлетілася на шматки. Адже для нього розлучення мало бути простою формальністю. Викинути мене, подивитися, як я повзаю, а потім помахати переді мною обіцянкою прощення, коли я буду достатньо відчайдушною і бідною.
Але я не повзала. Я підіймалася на вершину. А от він почав стрімко йти на дно.
Через два дні я побачила його. Він чекав на мене біля масивних дверей одного з центральних районних судів столиці. Його обличчя, зазвичай таке самовпевнене і зверхнє, зараз розривалося між люттю та відчаєм. Ідеально випрасуваний італійський костюм чомусь уже не додавав йому тієї звичної статусності.
— Аліно, будь ласка, тобі не обов’язково все це робити. Подумай про все, що ми побудували. Ти ж знищиш компанію! — його голос звучав жалюгідно, хоч він і намагався надати йому твердості.
Я зупинилася на сходах, поправила комір свого пальта і подивилася йому прямо у вічі. Мій погляд був холоднішим за осінній київський вітер.
— Саме так, Олегу. Ми це побудували. Не ти один. І вже точно не вона. А тепер я просто забираю те, що заробила своєю працею, недоспаними ночами і своїми ж грошима.
Каріна теж була там. Вона стояла трохи позаду, схрестивши руки на грудях, закутана в брендовий шарф, і дивилася на мене так, ніби я скоїла якийсь жахливий злочин.
— Ти просто жадібна стервозна баба! — виплюнула вона, не стримавши емоцій. — Ти ніколи його не любила. Тобі завжди потрібні були тільки його гроші та статус!
Я ледь не розсміялася вголос. Це звучало настільки абсурдно з уст дівчинки, яка за все життя не заробила жодної гривні.
— Смішно, — кинула я, не підвищуючи тону. — Але це не я брехала, щоб зруйнувати чужий шлюб і залишитися єдиною спадкоємицею біля годівниці.
Вона рвонула вперед, її обличчя перекосило від злості, але Олег грубо схопив її за лікоть, утримуючи на місці. Його голос був низьким і панічним:
— Замовкни! Ти робиш тільки гірше!
Гірше. Це слово повисло в холодному повітрі. Бо так, усе дійсно мало стати набагато гіршим. Для них обох.
Мій адвокат Максим виконав свою роботу бездоганно. Ухвала суду про забезпечення позову спрацювала миттєво. Особисті банківські рахунки Олега були заблоковані. Корпоративні картки його хваленого ТОВ «Столичний Трейд-Інвест» заморожені до з’ясування часток власності. Частина нерухомості опинилася під арештом.
Вперше у своєму житті мій чоловік не контролював ситуацію. Він був абсолютно безсилим. Він навіть не міг оплатити підрядникам поточні рахунки без згоди суду.
І щоразу, коли його донька влаштовувала істерики через те, що не може розрахуватися в ресторані чи купити нову сукню, я знала: вона теж відчуває цю безпорадність.
Але найсолодшим моментом була навіть не ця юридична перемога. Найбільше задоволення приносило спостереження за тим, як їхній ідеальний маленький союз тріщить по швах під вагою наслідків. Він звинувачував її у тому, що вона збрехала і спровокувала цей колапс. Вона ж кричала на нього, називаючи слабаком, який не може поставити на місце “колишню”.
Їхній альянс, який колись виштовхнув мене з мого власного дому, тепер зжирав їх зсередини.
А я ще навіть не закінчила. Тому що справжня помста — це не просто повернути своє майно. Це зробити так, щоб вони до кінця своїх днів не забули ціну зради.