Савицький спирався на палицю так міцно, що кісточки його пальців побіліли. Він зблід, розуміючи, що цей момент неминучий, але він не був готовий до нього саме зараз.
— Альоно, давай поговоримо вдома… — спробував він згладити ситуацію.
— Поговоримо?! — закричала вона так, що задзвеніли шибки. — Чому вона тут?! І чому… — вона тремтячим пальцем вказала на живіт Марини. — Тільки не кажи мені…
Марина, зрозумівши, що ховатися більше немає сенсу, гордо підняла підборіддя. Страх перед цією владною жінкою раптом зник. Вона інстинктивно поклала руки на свій живіт, захищаючи найдорожче.
— Так, — дзвінко відповіла Марина. — Я вагітна. Від нього.
Повітря в кабінеті стало таким густим, що його було важко вдихати. Альона відсахнулася, наче отримала жорстокий фізичний удар в обличчя. Усі її підозри щодо Зоряни миттєво розсипалися на попіл. Справжня зрада стояла просто перед нею, дивлячись їй у вічі.
— Ти… ти просто мерзотник! — Альона кинулася до чоловіка, її обличчя спотворилося від болю і гніву. — Я терпіла твою байдужість, я була ідеальною дружиною для твого іміджу! А ти гуляв на стороні і нагуляв дитину, поки я тут сиділа під реанімацією?!
— Ми з тобою роками жили як сусіди по квартирі, Альоно, — глухо, але твердо відповів Савицький. — Наш шлюб — це лише штамп і спільний бізнес. Я збирався сказати тобі про все ще до того, як потрапив сюди.
— Не смій мене виправдовувати своїм бізнесом! — Альона змахнула сльози, які розмазали її ідеальний макіяж. — Я не дам тобі спокійно жити! Я найму найкращих столичних адвокатів. Я залишу тебе і цю твою… без копійки! Ви ще пошкодуєте!
Орест Ковальський, який до цього моменту стояв мовчки, шокований розмахом цієї драми, рішуче вийшов з-за столу.
— Досить! — рявкнув він так, що всі здригнулися. — Ви знаходитеся в медичному закладі! Забирайте свої мексиканські пристрасті за межі моєї клініки! Негайно!
Альона востаннє окинула всіх сповненим ненависті поглядом, розвернулася на високих підборах і вискочила з кабінету, з такою силою грюкнувши дверима, що з полиці впала і розбилася скляна ваза.
Ковальський важко зітхнув, викликав медсестру і наказав відвести блідого Савицького до палати, щоб виміряти тиск. Марину він також попросив негайно залишити територію лікарні, аби уникнути нових ексцесів. У кабінеті залишилися лише завідувач і Зоряна. Дівчина все ще притискала до себе білі троянди, дивлячись на розбите скло на підлозі.
— Ось вам і столична еліта, Зоряно… — пробурмотів Ковальський, хитаючи головою і сідаючи в крісло. — Візьміть-но ви кілька днів відгулу. Вам треба перепочити від цього божевільні. Але, незважаючи на весь цей цирк, я щиро радий за вас. Ви заслужили свій шанс.
…Час — найкращий лікар. Він розставив усе по своїх місцях, залікувавши навіть найглибші рани.
Григорій Савицький дотримав свого слова. Його юристи швидко залагодили всі формальності, і Зоряна офіційно поновилася на четвертому курсі Національного медичного університету. Її перевели на посаду молодшої медсестри, щоб вона могла суміщати роботу з парами. Орест Ковальський став її суворим, але справедливим наставником.
Сімейні пристрасті фінансового магната також знайшли свій фінал. Після гучного і скандального розлучного процесу Альона отримала колосальну грошову компенсацію та частину акцій, з якими назавжди переїхала жити до Іспанії. Марина народила здорового хлопчика. Савицький придбав для своєї нової сім’ї затишний будинок під Києвом, подалі від міської метушні, і нарешті знайшов спокій, якого шукав усе життя.
Але найголовніше — він не забув про ту клініку, де народився вдруге. Через півроку в гастроентерологічному відділенні «Столичної Перлини» з’явилася надсучасна, неймовірно дорога ендоскопічна стійка. На її блискучому металевому корпусі була акуратно прикріплена маленька табличка: “Дар від Г. Савицького на знак безмежної вдячності за врятоване життя”.
Зоряна, пробігаючи коридором у білосніжному, накрохмаленому халаті студентки-медика, іноді зупинялася біля цього апарата і з теплою усмішкою згадувала ту шалену ніч. Їй здавалося, що минуло ціле століття відтоді, як вона — проста, налякана дівчинка зі шваброю — наважилася увірватися до закритого світу столичних професорів.
Цей один сміливий крок перевернув усе: зруйнував брехливий шлюб, подарував нове життя, розтопив лід зверхності і, найголовніше, вирвав людину з лап смерті. І якщо у цьому складному, прагматичному світі ще існує справжня справедливість, то вона полягає в тому, що навіть одне небайдуже серце здатне творити неймовірні дива. Незалежно від того, б’ється воно під дорогим піджаком чи під вицвілою синьою уніформою.
