Руслана Макарова затримали прямо в його столичному офісі о 16:40. Дві попередні статті звинувачення: масштабне шахрайство та перешкоджання правосуддю. Прокуратура вже відкрила окреме розслідування щодо обставин загибелі Богдана Радченка на воді. З огляду на зібрану доказову базу, ця справа точно не обмежиться лише паперовими махінаціями.
Максим дивився відео із затриманням вітчима на екрані смартфона, сидячи в машині біля тієї самої кав’ярні, де ще дев’ять днів тому молодий юрист намагався його залякати. Він не відчував тріумфу чи ейфорії. Натомість прийшло щось значно тихіше і глибше. Повне умиротворення. Ніби старий, забутий борг нарешті був записаний у правильну колонку бухгалтерської книги життя.
Зателефонував Денис.
— Як ти? — коротко спитав друг.
— Дивно, — чесно відповів Максим. — Таке відчуття, ніби я дуже довго ніс на плечах щось важке, а тепер мої руки সাইফুল просто не знають, куди себе подіти.
— Це минеться.
Денис зробив невелику паузу.
— Що збираєшся робити з іменем?
Суди за спадщину триватимуть місяцями, а може, й роками. Але Софія була впевнена в перемозі, та й Максиму ніколи не потрібні були ті мільйони, щоб знати, ким він є насправді. А от ім’я — це була зовсім інша справа.
Максим Богданович Радченко.
Він тихо вимовив це вголос у порожньому салоні авто, пробуючи слова на смак і зважуючи їхню цінність. Воно пасувало йому. Воно було його. Воно завжди належало йому, навіть протягом тих тридцяти двох років, коли його змушували вірити в інше.
— Радченко, — впевнено відповів він у слухавку. — Я збираюся використовувати прізвище Радченко.
Він відклав телефон, завів двигун і подивився на південь, у бік Обухівської траси, що вела до Трипілля. Він пообіцяв Антоніні Діденко нормальну, довгу розмову за чимось значно міцнішим, ніж трав’яний чай. Жінка чекала три десятиліття, щоб правда вийшла на світло. Вона заслужила почути від нього особисто, чим усе закінчилося, як це було і що всі її страхи та очікування нарешті мали сенс.
Він натиснув на газ і поїхав назустріч осінньому сонцю, що повільно сідало за Дніпро. І вперше за стільки років, скільки він себе пам’ятав, дорога попереду належала виключно йому.