Генерал нахилився ще ближче, і в його очах запалав хижий вогонь.
— Але вони прорахувалися. Вони думають, що воюють зі звичайним, беззахисним сержантом. У мене є ресурси, про які ці кабінетні щури навіть не підозрюють. Мої старі друзі працюють у найвищих антикорупційних відомствах країни. У мене є прямі виходи на кращих журналістів-розслідувачів, які роками чекали на такий залізобетонний злив інформації щодо столичного управління.
Його голос став жорстким, наче сталь.
— Ми спалимо їхню імперію дотла. Ми знесемо всю цю гнилу архітектуру так, що від них не залишиться навіть спогаду. Але для цього мені потрібно, щоб мій найкращий медик залишився в бою і не здавав позицій.
Він простягнув свою велику, мозолясту руку через стіл і поклав її поверх руки Андрія.
— Ти врятував мого сина. Дозволь мені врятувати тебе.
Андрій повільно повернув голову і подивився на Олену. По її щоках безперервно текли сльози, але зараз це були сльози не відчаю, а неймовірного катарсису. Вона твердо, без тіні сумніву кивнула чоловікові.
Гриценко перевів погляд на заяву. На свою наполовину підписану капітуляцію. Він взяв білий аркуш обома руками і повільно, з насолодою розірвав його навпіл. Потім ще раз. І ще.
Він подивився прямо в очі генералу.
— Які будуть накази, командире?
Таращенко усміхнувся. Це був перший раз за весь вечір, коли Андрій побачив на його обличчі справжню, хижу посмішку.
— Ми йдемо на війну.
Сороковий день від початку цієї історії ознаменувався масштабним, ретельно спланованим контрнаступом.
Генерал Таращенко діяв так само методично, як і під час планування військових операцій. Він здійснював дзвінки. Це були тихі, непублічні розмови захищеними лініями зв’язку. Розмови з тими людьми, чиї публікації здатні руйнувати міністерські кар’єри і змінювати політичні ландшафти країни.
— У мене є шістдесят сім документів. Абсолютно все, що вам потрібно, — говорив він у слухавку своєму давньому знайомому, головному редактору найавторитетнішого антикорупційного видання столиці. — Відновлені записи з бодікамер, фінансові звіти, внутрішнє листування керівництва поліції. Мені потрібна ваша найкраща команда. Ті, хто не злякається тиску згори, коли почнеться справжня буря.
На сорок третій день відбулася передача даних. Журналісти отримали зашифрований архів. Більше того, хтось із самого управління поліції — анонімний викривач, якому остаточно остогидла кругова порука — додав до теки ще кілька свіжих файлів.
А на сорок п’ятий день інформаційна бомба здетонувала.
Розслідування вийшло на перших шпальтах усіх незалежних порталів. Заголовок кричав: «Керівництво поліції знищувало докази у справі ветерана: як працює корупційний синдикат у погонах».
Внутрішнє листування чиновників опублікували без жодних купюр.
Повідомлення від генерала Мороза до капітана внутрішньої безпеки Гончара: «Замніть цю нову скаргу по Гриценку. Лисенко наш інкасатор, він нам ще потрібен. Оформлюй як завжди».
Відповідь Гончара: «Зроблено. Написав, що факти порушень не підтвердилися».
Повідомлення від Мороза депутату Бутенку: «Нашому спільному другові треба допомогти. Відео з вокзалу розлетілося. Блокуй питання на комітеті».
Відповідь Бутенка: «Питання знято з порядку денного. Працюємо за старою схемою. Внески на фонд зайшли».
Ця мережа була задокументована їхніми ж словами. А далі журналісти показали фінансовий слід. Банківські виписки доводили, що благодійні фонди, оформлені на помічників депутата Бутенка, за останні три роки отримали понад мільйон гривень як «добровільні пожертви» від структур, тісно пов’язаних із керівництвом управління поліції. Це була ідеальна схема купівлі лояльності.
Але найстрашніше відкриття ховалося глибоко в архіві, на п’ятдесят третій сторінці. Це була стара військова справа самого Леоніда Лисенка.
Світлана Савченко перечитувала цей пожовклий відсканований документ тричі, не вірячи своїм очам.
Служба у Військовій службі правопорядку. 2009 рік. Звільнений у запас за статтею — через службову невідповідність. Причина: систематичне перевищення повноважень, невиправдана жорстокість до підлеглих, схильність до садизму під час несення служби.
А в самому низу стояв підпис командира частини, який особисто вигнав Лисенка з армії з ганьбою. Це був підпис тодішнього полковника Віктора Таращенка.
Світлана негайно показала документ генералу.
— Ви особисто вигнали його з лав Збройних Сил п’ятнадцять років тому! — вигукнула вона.
Обличчя генерала залишалося кам’яним, хоча в очах майнуло розуміння.
— Дві тисячі дев’ятий… Я його навіть не пам’ятав. Для мене він був лише одним із десятків порушників дисципліни.
— Зате він чудово пам’ятав вас, пане генерале! — Світлана вдарила долонею по столу. — Він побачив шеврон 105-ї бригади на плечі Андрія. Ваш особистий шеврон. Він знав, чийого саме солдата він зупинив. Він чудово усвідомлював, що робить!
Гірка правда накрила їх крижаною хвилею. Це не була випадковість. Лисенко чекав п’ятнадцять років, щоб помститися своєму колишньому командиру, відігравшись на його підлеглому.
Після публікації розслідування система почала сипатися, мов картковий будинок.
На сорок шостий день генерала Мороза офіційно відсторонили від посади.
На сорок восьмий депутат Бутенко раптово зліг на «безстроковий лікарняний» і перестав відповідати на дзвінки.
На сорок дев’ятий капітан Гончар найняв адвоката і побіг домовлятися зі слідством в обмін на імунітет.
А патрульні Віктор і Тимур самі вийшли на зв’язок із Савченко, благаючи про захист в обмін на свідчення проти Лисенка.
П’ятдесят другий день став днем страшного суду.
У сесійній залі міської ради проходили відкриті слухання профільного комітету. Зала була вщент заповнена пресою. Десятки телекамер вели пряму трансляцію на всю країну.
Колишній начальник Мороз сидів на лаві для глядачів, блідий і розгублений. Лисенко сидів за столом для свідків. Він намагався триматися зухвало, але його руки ледь помітно тремтіли.
Спочатку виступили попередні жертви Лисенка. Вчителька молодших класів, програміст, студентка. Усі вони розповідали ту саму історію: безпідставні затримання, приниження, залякування на вокзалі. Потім Савченко вивела на великий екран відновлене відео з бодікамери.
Натовп у залі ахнув, почувши цинічні слова патрульного: «Зараз ми влаштуємо цьому вояці веселе життя».