Справжня, жорстока гра почалася за кілька днів. Того вечора Артур зі страшенним скандалом звільнився з роботи і приїхав до нас. Він гучно грюкнув вхідними дверима, ледь не вибивши скло, і зайшов у коридор із картонною коробкою в руках. У ній брязкали якісь офісні чашки, органайзери та теки. Я сидів у сусідній кімнаті, сховавшись у напівтемряві, і чув кожне його слово.
— Навіщо мені горбатитися на того столичного йолопа, якщо за якісь пів року ми всі тут станемо доларовими мільйонерами?! — самовдоволено оголосив він з порога, кидаючи коробку на підлогу.
Я мовчки слухав, як він із гучним реготом переказував Діані свою останню розмову з колишнім керівником.
— Цей бовдур навіть не спромігся перевірити моє резюме, коли брав мене на посаду керівника відділу! Я ж у Photoshop намалював половину своїх дипломів та сертифікатів про престижні курси, а він ні сном ні духом! — сміявся Артур, пишаючись власною брехнею.
— Артурчику, ну ти й негідник хитрий! — жартівливо сварила його Діана, захоплено хихикаючи. У її голосі не було жодного осуду, лише щире захоплення його нахабністю.
За кілька вечорів, коли вся родина знову зібралася за великим обіднім столом, я вирішив трохи покрутити ножа в їхній психологічній рані. Мені хотілося перевірити, наскільки глибоко пустила коріння їхня жадібність.
— Знаєте, — ніби між іншим промовив я, мляво колупаючись виделкою в овочевому салаті. — Сьогодні мій лікар сказав дещо дуже дивне. Мої останні аналізи крові раптом показали позитивну динаміку. Він припускає, що запальний процес у легенях, можливо, не такий агресивний, як ми думали спочатку…
Виделка Діани з голосним, різким брязкотом впала на дорогу порцелянову тарілку. Здавалося, цей звук пролунав на весь будинок.
— Що? — вона нервово відкашлялася, судомно змушуючи себе натягнути на обличчя турботливу посмішку. — Я маю на увазі… лікарі ж у наших клініках часто помиляються. Давай не будемо плекати марних надій і завчасно радіти.
— Саме так! Діана має рацію, — миттєво втрутився Артур, його голос звучав надто напружено. — Хибна надія — це найжорстокіше, що може бути для психіки. Ми маємо бути реалістами і готуватися до найгіршого сценарію.
Я повільно, з удаваною приреченістю кивнув, ховаючи очі. А в глибині душі я насолоджувався ситуацією. Я думав про те, як уже почав розпоряджатися своїм легальним бонусом у триста тисяч доларів. Мій новенький, блискучий Mercedes AMG вже тиждень стояв на закритому підземному паркінгу в місті. А елітний просторий пентхаус на Печерську був повністю обставлений дизайнерськими меблями. Щодня, коли родина думала, що я їжджу в столичний онкоцентр на виснажливі процедури, я насправді пив смачну каву і насолоджувався своїм справжнім, комфортним життям.
Іноді, темними ночами, я навіть відчував легкі уколи провини за свій масштабний обман. Але ці почуття миттєво випарувалися, коли настав час планувати мій власний похорон. Одного вечора мама дістала з верхньої полиці серванта товсту картонну папку з роздруківками.
— Ми вже обрали тобі домовину, синку, — сказала вона абсолютно буденним, діловим тоном, ніби йшлося про купівлю нового дивана. Вона показала мені фото найдешевшого варіанту з пресованої тирси, оббитого тонкою штучною тканиною. — А Діана підготує гарне прощальне слово. Ми запросимо всіх сусідів.
— Ми вже уклали попередню угоду з ритуальним агентством. Домовилися, що повна оплата їхніх послуг надійде одразу після того, як держава перерахує нам ті п’ятнадцять мільйонів, — поважно, з виглядом досвідченого фінансиста пояснив батько.
Щоб протриматися до моєї бажаної смерті й підтримувати ілюзію заможного життя, родина пішла на шалені кроки. Батько достроково розірвав свій довгостроковий депозит у відділенні «Столичного КомерцБанку». Він втратив абсолютно всі відсотки, які ретельно накопичував майже двадцять років, і ще й сплатив банку чималий штраф за порушення умов договору.
— Дуже розумне рішення, тату, — прохрипів я, дивлячись йому прямо в очі.
Діана зі свого боку кинула навчання на останньому курсі одного з найпрестижніших національних університетів. Вона назавжди втратила можливість отримати диплом магістра, пустивши за вітром величезні гроші, які батьки роками платили за її контракт.
Мама ж достроково розірвала договір оренди свого невеличкого приміщення в торговому центрі, де вона тримала магазин імпортної косметики. Вона заборгувала власнику чималу неустойку, але гордо заявила йому в очі: «Можете подавати на мене до суду, мені байдуже. Я дуже скоро буду казково багатою».
Тієї ж ночі я вийшов попити води і випадково почув розмову батька по гучномовцю. Він говорив з людиною, чий голос був мені абсолютно незнайомим.
— Нам критично потрібно ще триста тисяч гривень готівкою, — нервово, ледь не благаючи, казав батько. — Виплати за сина будуть максимум за два-три місяці, я вам клянуся!
Голос його співрозмовника був грубим, низьким, із характерною хрипотою людини, яка звикла вирішувати справи виключно “по поняттях”. На задньому тлі було чути ритмічний брязкіт і приглушену, важку музику якогось закритого підпільного закладу.
— Ти ж добре розумієш, що буває з такими розумниками, які не віддають борги вчасно? — холодно і розтягуючи слова, протягнув незнайомець. У його тоні звучала неприхована погроза.
— Ми матимемо ці гроші, я вам особисто обіцяю! — несподівано втрутився в розмову Артур. — Його внутрішні органи вже практично відмовляють, йому залишилося зовсім недовго!
Я стояв у темному коридорі, притиснувшись спиною до холодної стіни. Моє життя в їхніх очах остаточно втратило будь-яку цінність і перетворилося на звичайну, зручну фінансову заставу.