Коли бабуся вперше підійшла до кювеза і поглянула на свого онука, багато речей одразу стали зрозумілими. Шкіра хлопчика мала виразний смаглявий відтінок, що остаточно підтверджувало розповідь Дарини про іноземного студента. Побачивши розгубленість Оксани, черговий неонатолог спокійно пояснив, що дитина — мулат, але хлопчик народився абсолютно здоровим і міцним.
— Якщо мати не повернеться найближчими днями, вам варто подумати про оформлення документів до будинку малютка, — тактовно, але прямо сказав лікар.
— Навіть не думайте про таке, — миттєво відрізала Оксана, відчуваючи, як у грудях закипає материнська лють на саму думку про сиротинець. — Це мій онук, і я заберу його додому, незважаючи ні на що.
Дарина так і не з’явилася ні наступного дня, ні через тиждень. Вона ніби розчинилася в повітрі, залишивши матір наодинці з новими, незвіданими обов’язками. Але Оксана не опустила руки: вона швидко владнала всі бюрократичні формальності щодо опіки і привезла хлопчика додому. Вона назвала його Сашком — це ім’я завжди здавалося їй теплим, і вона відчувала, що малюк стане новою сторінкою її життя.
Перші тижні вдома перетворилися на справжнє випробування на міцність. Оксана опинилася на роздоріжжі: заощадження танули з лякаючою швидкістю, а працювати повноцінно вона більше не могла. З немовлям на руках їздити на роботу було неможливо, і жінка всерйоз задумувалася про звільнення. Але доля знову вирішила втрутитися несподіваним чином.
Одного похмурого ранку, коли Оксана саме заколисувала Сашка, у двері знову подзвонили. На порозі стояв знайомий поштар, простягаючи їй жовтуватий бланк телеграми. Текст складався всього з двох слів: «Завтра повертаюсь».
Відправником значився Андрій. Оксана гірко посміхнулася, вирішивши, що зрадливий чоловік нарешті знайшов час приїхати, аби офіційно оформити розлучення. Вона не чекала від нього нічого іншого, проте наступного дня на неї чекала сцена, якої вона точно не могла уявити.
Андрій стояв на порозі їхньої квартири змарнілий і з винуватим поглядом. Він благав про прощення, плутано пояснюючи, що припустився дуже підлої помилки і все усвідомив. Чоловік божився, що зрозумів головне: ніде і ні з ким він не зможе бути щасливим, окрім як зі своєю дружиною.
І саме в ту мить, коли Оксана вже відкрила рота, аби висловити зраднику все, що накопичилося на душі, з сусідньої кімнати пролунав гучний дитячий плач. Жінка миттєво розвернулася і побігла заспокоювати онука, залишивши розгубленого чоловіка стояти на порозі. Коли вона повернулася до коридору з немовлям на руках, ошелешений Андрій не зміг приховати свого шоку.
— А звідки тут узялася новонароджена дитина? — ледве видавив він із себе, кліпаючи очима.
І тут Оксані несподівано спала на думку одна дуже смілива і водночас жорстока ідея. Вона вирішила: нехай Андрій хоча б на мить відчує той самий пекучий біль зради, який довелося пережити їй. Не довго думаючи, жінка холоднокровно збрехала і заявила чоловікові, що це її власна дитина від іншого чоловіка. Реакція Андрія виявилася цілком передбачуваною і жалюгідною. Він не став чекати жодних додаткових пояснень, різко розвернувся і просто втік геть сходами. Оксана сприйняла це як логічне завершення їхньої історії, навіть не відчувши жалю.
Проте спокій тривав недовго, адже незабаром у двері знову подзвонив той самий поштар, але цього разу з листом від Дарини. У жінки затремтіли руки, коли вона надривала паперовий конверт, сподіваючись на каяття доньки. У своєму посланні дівчина детально пояснювала свій вчинок і зізнавалася, що знає про рішення матері забрати малюка. Однак вона цинічно просила віддати хлопчика до дитячого будинку, адже зовсім не збиралася повертатися чи обтяжувати свою молодість материнством. Дарина радила матері подумати про себе, а не витрачати життя на нікому не потрібне немовля.
Читаючи ці безжальні рядки, Оксана гірко плакала, до кінця усвідомлюючи разючу холодність і черствість власної дитини. Вона ніяк не могла збагнути, як можна ось так легко відмовитися від кровинки, яку носила під серцем. Міцно притискаючи до себе маленького Сашка, жінка пошепки пообіцяла йому, що ніколи не кине і нізащо не віддасть до чужих людей. Наступного ранку, аби трохи вгамувати розхитані нерви, вона вирішила вийти з візочком на довгу прогулянку до міського парку.
Там, посеред засніжених алей, її наздогнав Андрій. Він зупинився навпроти, важко дихаючи, і сказав, що хоче серйозно поговорити та просить не поспішати з оформленням розлучення. Чоловік палко запевняв, що попри всі обставини, він досі кохає тільки її і хоче спробувати почати їхнє життя з чистого аркуша. Для Оксани це був справжній момент істини, адже вона хотіла перевірити, наскільки щирими є його наміри. Подивившись йому прямо в очі, вона прямо запитала чоловіка, чи зможе він забути образу і прийняти цю чужу дитину як свою рідну.
— Якщо це твоя дитина, то і для мене вона не буде чужою, я готовий на все, — твердо відповів Андрій.
