До середини травня параметри його нового життя остаточно сформувалися. На папері Маркус мав служити особистим секретарем близнючок, якому було доручено вести складні домашні рахунки та складати ділове листування. Насправді ж його готували як їхню головну довірену особу в масштабному обмані, який вони ще мали повністю озвучити.
Сара нарешті розкрила пастку одного вологого вечора на початку червня. Домашня прислуга вже давно пішла до дальніх бараків, і вони втрьох залишилися абсолютно самі за замкненими дверима кабінету.
“Заповіт нашого батька зобов’язав нас вийти заміж і народити законних дітей протягом двадцяти чотирьох місяців”, — почала Сара, крокуючи вздовж перського килима. “Виконавці заповіту повинні офіційно схвалити наш вибір чоловіків — чоловіків, яких вони вважатимуть такими, що мають відповідний характер і суспільне становище. Але юридичний документ нічого не каже про те, що ці чоловіки мають підходити нам. Він лише вимагає, щоб вони відповідали зовнішнім, поверхневим критеріям”.
“Я не вловлюю суті”, — сказав Маркус, уважно спостерігаючи за нею.
Кетрін усміхнулася з тіні кімнати; цей вираз межував із тваринним оскалом. “Ми збираємося вийти заміж за чоловіків, яких зможемо повністю контролювати. Літніх чоловіків, хворобливих осіб або чоловіків, настільки відчайдушно спраглих фінансового зв’язку із заможною плантацією, що вони наосліп погодяться на будь-які умови шлюбного контракту, які ми продиктуємо. Ми оберемо чоловіків, які забезпечать нам необхідну юридичну легітимність, але яким бракуватиме сили чи статусу для втручання в те, як ми насправді керуємо Белл-Рівер”.
“А діти?” — запитав Маркус, і жахлива геометрія їхнього плану раптом стала на свої місця.
“Біологія — це лише біологія”, — констатувала Сара з жорстокою прямотою. “Наш батько витратив двадцять років, доводячи саме це на цій самій землі. Родоводом можна стратегічно управляти. Виконавці заповіту потрібно побачити свідоцтва про шлюб і кругліючі животи. Їм не потрібно бачити, що відбувається за нашими замкненими дверима”.
Повна, нищівна вага цього натяку вдарила Маркуса, наче фізичний удар. Вони мали намір зробити його батьком необхідних дітей. Вони використовували його, щоб сфабрикувати видимість законних спадкоємців, дозволяючи близнючкам зберегти тотальну владу через шлюби, які існуватимуть лише як чорнило на папері.
“Ви просите мене вчинити дію, через яку кожного з нас можуть легко вбити”, — сказав Маркус; слова виривалися повільно. “Якщо будь-хто в цьому окрузі дізнається…”
“Ніхто нічого не дізнається”, — різко перебила Кетрін. “Ми повністю контролюємо кожен дюйм цього дому. Шлюби будуть організовані з абсолютною обережністю. Ми проконтролюємо кожну деталь, кожного потенційного свідка, кожен випадковий доказ. Ви будете під захистом”.
“Під захистом?” Маркус видав різкий, гіркий смішок, що відлунням відбився від книг у шкіряних палітурках. “Я — власність. Для такого, як я, немає абсолютно жодного захисту, якщо все це розвалиться. Ви дві будете соціально знищені, можливо, заслані в якийсь тихий північний монастир. А мене витягнуть у двір і спалять живцем”.
“Саме тому ви будете надзвичайно мотивовані гарантувати, що план не провалиться”, — холодно парирувала Сара. “І в обмін на цей ризик ви отримаєте дещо, заради чого варто грати”.
“Що може бути варте…”
“Свобода”, — сказала Кетрін; її голос знизився до лютого шепоту. “Повністю задокументована, законна свобода. І сума грошей, достатня для того, щоб виїхати на Північ і розпочати абсолютно нове життя. Ми почекаємо, поки діти благополучно народяться, а маєток буде юридично закріплений на наші імена. Потім ми офіційно дамо вам вільну, надамо обіцяні кошти і відправимо вас із залізобетонною легендою прикриття, яка витримає будь-яку юридичну перевірку”.
Маркус гарячково переводив погляд з однієї жінки на іншу, шукаючи на їхніх обличчях брехню, прихований люк у їхній нездійсненній обіцянці.
“А якщо я вам відмовлю?”
“Ви цього не зробите”, — сказала Сара з лякаючою впевненістю. “Тому що ви жадаєте свободи набагато більше, ніж боїтеся ката. І ви достатньо розумні, щоб визнати: це єдиний реальний шанс, який вам коли-небудь запропонують”.
Вона мала цілковиту рацію, і гірка правда цього важко осіла в його грудях. Проте в грі був ще один масштабний елемент — змінна, яку близнючки не врахували у своїх холодних розрахунках.
Дивлячись на сестер, Маркус бачив більше, ніж просто їхню відчайдушну схему заради особистої незалежності. Він бачив глибоку, безпрецедентну можливість задокументувати і назавжди викрити всю корумповану систему. Якби він зміг зібрати незаперечні, письмові докази, що деталізують жахливі таємниці родини Саттонів — збочені біологічні експерименти полковника, розгалужену мережу шанованих плантаторів та університетських умів, які з ентузіазмом співпрацювали в десятиліттях звірств, — він міг би таємно переправити цю інформацію на Північ. Він міг би завдати нищівного, історичного удару по самій інституції, яка вкрала його людяність.
“Я зроблю це”, — нарешті сказав Маркус, і ці слова були важкими від наслідків. “За однієї суворої умови”.
“Ви навряд чи в тому становищі, щоб диктувати умови”, — огризнулася Кетрін.
“У тому, якщо вам потрібна моя активна співпраця, а не моя ображена, небезпечна покірність”, — відрізав він, витримуючи її погляд. “Я хочу знати все. Я хочу отримати повний доступ до приватних щоденників вашого батька, його особистого листування, його журналів селекції. До всього. Якщо я ризикую своїм життям заради вашого спадку, я заслуговую на те, щоб розуміти повний контекст людини, чий маєток я рятую”.
Близнючки мовчали, зважуючи вимогу. Надання поневоленому чоловікові необмеженого доступу до найтемніших паперів полковника було феноменально небезпечним. Але відмова йому могла миттєво породити саме те обурення і саботаж, якими він щойно погрожував.
“Згода”, — нарешті кивнула Сара. “Але ви вивчатимете їх виключно тут, у цій кімнаті, під нашим безпосереднім наглядом. Жодна сторінка не покине цього будинку”.
“Прийнятно”.
Про що жоден із трьох не наважився сказати вголос у тихому кабінеті, так це про те, що кожен із них щойно уклав відчайдушну угоду з тим, кому принципово не довіряв. Вони колективно ставили свої життя настільки грандіозний і крихкий обман, що він міг вижити лише за умови, що кожен окремий елемент зійдеться бездоганно.
А в окрузі Лаундс, штат Алабама, у виснажливу спеку 1847 року, бездоганна ідеальність була неймовірно рідкісним товаром.
Поки Маркус боровся з мінливим, підступним моральним ландшафтом плантації, нагальне питання термінів одруження досягло точки кипіння.
На початку вересня Гарольд Брекенрідж прибув до Белл-Рівер, практично вібруючи від зверхнього задоволення людини, яка вірила, що вирішила проблеми всіх. Він привіз із собою офіційну пропозицію щодо свого власного племінника, Томаса Брекенріджа.
Томасу було тридцять чотири роки, і він лише нещодавно з ганьбою повернувся до Алабами, покинувши гамірний порт Нового Орлеана, де його прибутковий бізнес із посередництва в торгівлі бавовною зазнав вражаючого краху. Невдача делікатно приховувалася в салонних шепотах як “невдалі ринкові інвестиції”, але правда про його розорення була секретом Полішинеля. Томас потопав у боргах, був позбавлений свого соціального становища і відчайдушно потребував багатого, респектабельного зв’язку, щоб почати життя з чистого аркуша.
“Це абсолютно ідеальна партія”, — заявив старший Брекенрідж Сарі у вітальні, вже вирішивши цю справу у власній голові. “Томас має бездоганне походження, він від природи розуміє жорсткі вимоги управління плантацією, і він забезпечить те стійке, чоловіче керівництво, якого ви так явно потребуєте в цей вразливий момент”.
Сара погодилася зустрітися з Томасом. Їй вистачило лише двох коротких пообідніх часів силуваної розмови на веранді, щоб дійти свого холодного висновку. Томас Брекенрідж був слабким, фундаментально марнославним і до смерті боявся своїх кредиторів. Він був, за всіма можливими критеріями, ідеальним пішаком.
“Я погоджуся на цей шлюб”, — повідомила Сара старшому Брекенріджу наступного тижня; її голос був позбавлений будь-якої радості нареченої. “Проте, він відбудеться лише за дуже специфічних умов. Ми складемо залізобетонний шлюбний контракт, який надасть мені одноосібне, беззаперечне управління Белл-Рівер. Томас отримуватиме щедрий щорічний дохід, але не матиме абсолютно жодних повноважень приймати рішення щодо щоденної роботи на цій землі чи управління її людьми. Більше того, церемонія не відбудеться, поки шлюб моєї сестри також не буде повністю гарантований”.
“Ці умови вкрай нетипові, міс Саро”, — забризкав слиною Брекенрідж, і його обличчя налилося багрянцем.
“Ці умови не підлягають обговоренню”, — гладко парирувала Сара. “Томас достатньо у відчаї, щоб погодитися. Ми обидва це знаємо”.
Вона мала рацію. Не маючи аргументів проти фінансового краху власного племінника, Брекенрідж капітулював. Томас підписав обмежувальні контракти, не вчитуючись у них по-справжньому, що фактично зробило його добре оплачуваною підставною фігурою в обмін на повернення до вищого світу і абсолютну свободу від його новоорлеанських боргів.
Однак забезпечити партію для Кетрін виявилося значно складніше. Едмунд Варлі, літній вдівець, втомився від крижаних відмов Кетрін і переніс свою палку увагу на багату вдову, що жила в Монтгомері. Виконавці заповіту безапеляційно відхилили трьох інших потенційних кандидатів через різні порушення їхніх жорстких соціальних кодексів. Час стікав кров’ю. Був уже кінець жовтня 1847 року; фатальний дедлайн — лютий 1849 року — наближався з кожним днем.
Аж ось, одного дощового пообіддя, Кетрін зробила пропозицію, яка змінила сам кисень у кімнаті.
“А що, як я взагалі не залишатимуся в шлюбі?”
Сара різко підняла погляд від важких шкіряних бухгалтерських книг, які вони переглядали в кабінеті. “Заповіт юридично вимагає, щоб ми обидві вийшли заміж протягом двадцяти чотирьох місяців”.
“Він вимагає від нас вийти заміж”, — виправила Кетрін, невідривно дивлячись своїми темними очима на дощ, що бив у віконне скло. “Там немає абсолютно нічого про тривалість цього шлюбу. Я могла б вийти заміж, забезпечити необхідну вагітність, а потім… трапляються нещасні випадки. Особливо зі слабкими, хворобливими чоловіками”.
Кабінет поринув у глибоку, задушливу тишу. Маркус, який сидів за бічним столом, де він ретельно переписував кореспонденцію, відчув, як по його спині пробіг струмінь крижаної води.
“Ви пропонуєте вбивство”, — тихо сказав він, відклавши перо.
“Я пропоную, щоб ми виконали жорстку букву заповіту нашого батька будь-якими необхідними засобами, яких вимагає ситуація”, — відповіла Кетрін, навіть не потрудившись поглянути на нього. “Він ніде не вказував, що чоловіки мають пережити отримання спадщини”.
“Кетрін”, — почала Сара напруженим голосом. “Не вдавай, ніби ти не прорахувала ті самі ймовірності. Томас Брекенрідж стане величезною проблемою. Він фінансово слабкий, але не дурний. Щойно висохне чорнило на свідоцтві про шлюб, він спробує встановити свою владу над цим будинком, незалежно від вагітності. Чоловіки з його мілким характером завжди так роблять. Вони просто не можуть втриматися”.