Наступні кілька тижнів злилися для мене в єдиний, шалений калейдоскоп юридичних зустрічей, нескінченних телефонних дзвінків, перевірок документів та узгоджень. Адвокат Олега — втомлений життям чоловік на ім’я Валерій, з вічними, глибокими мішками під очима — вийшов на зв’язок із приймальнею Ілони Гайдук уже двадцять першого грудня. Вони одразу ж призначили першу спільну зустріч для переговорів на кінець місяця.
А поки юристи готували поле бою, я вперше за чотирнадцять років святкувала Новий рік та Різдво в абсолютній, розкішній самоті. І це була абсолютно свідома, фантастично приємна і зцілююча самотність.
Я не стояла біля плити дві доби, запікаючи м’ясо. Я не бігала столичними торговими центрами, купуючи тонни непотрібних подарунків для його родичів, яким усе одно ніколи не могла догодити. Я не одягала незручну вечірню сукню для домашніх посиденьок і не видавала з себе безмежну радість. Тридцять першого грудня я замовила найбільший сет преміальних суші з доставкою, відкрила пляшку дорогого французького шампанського, загорнулася в м’який кашеміровий плед і просто дивилася старі різдвяні комедії.
Я не думала ані про Олега, ані про його Мілану, ані про те фальшиве, пластикове життя, яке, здавалося, залишилося в минулому столітті. Я слухала, як за вікном вибухають сусідські салюти, і насолоджувалася абсолютною тишею свого власного будинку. Я дихала на повні груди.
Самі переговори, що відбулися наприкінці січня, пройшли на диво спокійно, навіть прісно і нудно. Олег не мав жодного, навіть найменшого бажання воювати. Його адвокат, важко зітхнувши і потерши перенісся, виклав на стіл їхню зустрічну пропозицію: поділ майна у співвідношенні п’ятдесят п’ять на сорок п’ять на мою користь. Крім того, Олег брав на себе повне зобов’язання повернути мені ті п’ятнадцять тисяч доларів, які він витратив на коханку, щоправда, просив розстрочку платежів на рік.
Ілона запитально подивилася на мене, ледь помітно піднявши брову. Я кивнула. Це було цілком прийнятно і математично вигідно. Проте в мене була одна категорична, незламна вимога.
Я вимагала, щоб у тексті нашої фінальної мирової угоди — чорним по білому, юридичною мовою — було зафіксовано факт його подружньої зради та свідомої, нецільової розтрати спільного сімейного бюджету на третіх осіб. Я хотіла, щоб мій майже колишній чоловік власноруч підписався під тим, що саме він зруйнував цей шлюб своєю брехнею. Жодних маніпуляцій про “ми просто не зійшлися характерами”, “наші шляхи розійшлися” чи “емоційне вигоряння” для наших спільних знайомих.
— Без жодної двозначності? Ви серйозно наполягаєте на цьому пункті? — Валерій зняв окуляри і здивовано подивився на мене.
Олег сидів навпроти, блідий, схудлий і напрочуд жалюгідний. Від того блискучого, самовпевненого “золотого хірурга”, який стояв на сцені гала-вечора, не залишилося й сліду. Він мовчки, приречено кивнув своєму юристу.
Ми зафіксували всі фінансові деталі. Я залишала за собою котедж у містечку «Лісова Симфонія» — мені потрібно було лише виплатити йому порівняно невелику різницю за його залишкову частку, що я з легкістю могла зробити зі своїх накопичених заощаджень. Ми розділили банківські та інвестиційні рахунки відповідно до нових відсотків. Мій Mercedes залишився моїм. Його Audi поїхала з ним, хоча тепер заправляти її йому буде трохи складніше.
У середині січня ми офіційно підписали фінальну мирову угоду в приватного нотаріуса. А на початку лютого суддя Печерського райсуду міста Києва офіційно розірвав наш шлюб. Чотирнадцять років спільного життя закінчилися сухим, канцелярським ударом суддівського молотка та синім штампом на папері.
Того морозного лютневого ранку я вийшла з будівлі суду як вільна, незалежна жінка. Я все ще була Вірою… тобто, Катериною Захарчук за паспортом, але Ілона Гайдук уже запустила бюрократичний процес повернення мого дівочого прізвища. Я знову ставала Катериною Коваль. Чистий аркуш. Новий старт.
Я сіла в промерзлу машину, увімкнула пічку і раптом мій екран яскраво засвітився від повідомлення з невідомого номера.
«Сподіваюся, ти тепер дуже щаслива. Ти просто зруйнувала йому життя! Він у глибокій депресії через твою жадібність!»
Це була Мілана. Очевидно, юна адміністраторка саме зараз, на власному гіркому досвіді, пізнавала всі “принади” життя з розлученим чоловіком. Чоловіком, який миттєво втратив половину своїх статків, змушений щомісяця виплачувати чималі борги колишній дружині і більше не виглядає тим безтурботним, щедрим “папіком” з елітного курорту. Романтика таємних побачень у дорогих готелях дуже швидко і жорстоко розбилася об сувору реальність спільного побуту та обмеженого бюджету.
Я навіть не стала відповідати. Це було б нижче моєї гідності. Я просто видалила повідомлення і заблокувала номер. Ця дівчинка більше не варта була жодної секунди мого дорогоцінного часу. Сміття нарешті винесло себе саме.