— Я з цим розберуся, — коротко відрізав він.
— Як? Ти ж за сотню кілометрів на об’єкті, у вас там ще повно роботи, — здивувалася Марина, хоча десь у глибині душі вже знала відповідь.
— Я буду у Львові. Раніше, ніж планувалося, — відповів Максим тоном, який означав, що рішення вже прийнято і оскарженню не підлягає. — Ми свою ділянку розчистили, людей дістали. Керівництво ще вдень підписало мені дві доби відгулу на відновлення. Ми з Реєм виїжджаємо на світанку.
Наступного дня у школі повітря в кабінеті 4-Б здавалося ще важчим і густішим. Полінка сиділа на уроках з новим, колючим відчуттям постійної настороженості. Вона одразу помітила, що Вікторія Миколаївна тепер відверто уникає дивитися в її бік. Вчителька не викликала її до дошки, пропускала її підняту руку і робила вигляд, ніби дівчинки за третьою партою взагалі не існує. Сумнів нікуди не зник — він просто затвердів, перетворившись на невидиму бетонну стіну між ними.
Полінка не знала, що десь зовсім поруч, на в’їзді до міста з боку кільцевої дороги, старий службовий позашляховик повільно пробивався крізь ранкові сихівські затори. Вона не здогадувалася, що чоловік у темній тактичній формі з методичною акуратністю перевіряв посвідчення в нагрудній кишені.
Вона не знала, що на задньому сидінні автівки, максимально пильний і зосереджений, сидів Рей, уважно стежачи за кожним рухом господаря своїми розумними бурштиновими очима.
Усе, що відчувала маленька дівчинка того ранку — це те, що світ навколо неї невловимо змінився, став ворожим. І вона туманно здогадувалася, що ця історія більше не належить лише їй одній.
Старший кінолог-рятувальник Максим Ковальчук прибув до типової львівської гімназії одразу після першого дзвоника. Осіннє сонце ще тільки намагалося пробитися крізь щільну завісу сірих хмар, і довгі, холодні тіні тягнулися по мокрому асфальту.
Він ішов своїм звичним, розміреним кроком. Його важкі черевики вибивали чіткий, глухий ритм, а спина залишалася ідеально рівною, незважаючи на ту шалену втому, що невидимим вантажем лежала на плечах. Він був одягнений у чисту, темну форму Служби порятунку з шевроном кінологічного підрозділу на рукаві. Його обличчя було різким, з чітко окресленими вилицями, а коротка темна борода обрамляла рот, який давно звик віддавати короткі команди.
Зліва від нього, притискаючись потужним плечем до його ноги, йшов Рей.
Чорна німецька вівчарка, суцільні литі м’язи і стовідсоткова концентрація. Його густа шерсть ледь блищала у тьмяному світлі коридорів. Вуха стояли сторчма, наче локатори, ловлячи найменший звук незвичного для нього приміщення, а розумні очі спокійно сканували простір. Тонкий шрам над правим оком, здобутий під час роботи на гострій арматурі, робив його морду ще більш серйозною.
Рей рухався максимально економно. Він не смикав повідець і не реагував на запахи шкільної їдальні. Він випромінював ту абсолютну, залізну дисципліну, яку можна побачити лише у справжніх бойових одиниць. Пес був навчений працювати в епіцентрі хаосу, серед криків і гуркоту техніки, тому зараз його визначало вміння залишатися абсолютно спокійним.
Зайшовши в будівлю, Максим не став вимагати до себе зайвої уваги. Він спокійно підійшов до турнікетів, де сидів літній охоронець, привітався, дістав свої документи і чітко пояснив мету візиту. Він власноруч записав свої дані в потертий журнал. Роки служби навчили його, що справжній авторитет ніколи не потребує крику чи нахабства.
Коридор другого поверху гудів метушливим шкільним життям: хтось біг до туалету, хтось на ходу доїдав канапку. Але щойно Максим із Реєм з’явилися в коридорі, цей гул почав стихати. Наче хтось повільно скручував гучність. Діти завмирали, широко розплющивши очі і тулячись до стін при вигляді високого рятувальника і великого чорного пса в шлейці з написом «КІНОЛОГІЧНА СЛУЖБА».
У кабінеті 4-Б Вікторія Миколаївна саме стояла біля дошки, виводячи крейдою складне рівняння, коли у двері постукали. Стук не був гучним, але він був достатньо твердим, щоб його не можна було проігнорувати.
Вчителька невдоволено обернулася. Тінь роздратування майнула на її обличчі. Вона підійшла, різко відчинила двері й миттєво завмерла, ніби наштовхнулася на невидиму стіну.