Я рішуче перервала його панічні й плутані протести, просто натиснувши червону кнопку на екрані, й негайно набрала номер Олени Віталіївни. Мені було вкрай важливо розуміти кожен наш наступний юридичний крок.
— Олено Віталіївно, перша мішень уражена, Андрія щойно з тріском виставили з «Гранд-Буд Девелопмент», — відпортувала я, відчуваючи, як у грудях розливається холодна хвиля торжества. — Як це фінансове падіння вплине на наш майбутній шлюборозлучний процес?
— Як не дивно, це грає нам тільки на руку, — спокійно відгукнулася адвокатка, і я майже почула її задоволену посмішку. — Якщо його офіційні доходи зараз стрімко обваляться, у нього просто не залишиться фінансових ресурсів для затягування експертиз та оплати дорогих адвокатів. Щодо державної служби стягнення аліментів, то для них це взагалі не аргумент — борг за минулі три роки вже вираховується на основі його попередніх успішних декларацій. Вони тиснутимуть на нього ще сильніше, аж до кримінальної відповідальності.
— Чудово. А що чути з примусовим тестом ДНК?
— Клопотання задоволено, суд призначив експертизу в прискореному режимі. Андрій уже отримав офіційне повідомлення. Його юрист, мабуть, виявився не зовсім бовдуром і порадив йому не ганьбитися й підкоритися добровільно, адже альтернативою був би примусовий привід у супроводі поліції. Результати будуть готові вже за дві-три доби. Все іде точно за нашим графіком, Мар’яно.
Того ж дня по обіді мені зателефонувала рідна сестра. Наш київський сарафанний радіоефір уже почав розносити перші гарячі чутки серед знайомих.
— Мар’янко, боже мій, я щойно почула від дівчат, що Андрія вигнали з головного проєкту! — її голос у слухавці тремтів від хвилювання та обурення. — Скажи мені чесно, ти як? Що взагалі відбувається?
— Я почуваюся просто чудово, Оксано, — абсолютно щиро відповіла я. — Насправді я почуваюся так, ніби нарешті вийшла з глибокої, задушливої коми на свіже повітря.
— Я досі не можу повірити, що цей негідник спрогтися на таку ницість! І з ким — із Христиною! Знаєш, якщо чесно, я її ніколи терпіти не могла. Завжди відчувала, що за її бідним, нещасним обличчям ховається якась слизька, фальшива сутність. Вона просто заздрила тобі всі ці роки!
Я ледь помітно посміхнулася. До цього моменту Оксана ніколи публічно не висловлювала антипатії до Христини, але коли маски скинуті, люди обожнюють переписувати історію на свій лад.
— Оксано, ти прийдеш до мене на вечерю в суботу? — спокійно запитала я. — Я збираю все наше близьке коло. Хочу розповісти всім правду одночасно, щоб потім не довелося по сто разів переказувати цей бруд кожному окремо.
— Звісно, дорога! Ми з Тарасом обов’язково будемо. Тобі потрібна якась допомога з готуванням чи організацією?
— Ні, дякую, люба. Просто принесіть із собою хороший апетит до справжньої життєвої драми.
Суботній вечір видався напрочуд прохолодним і тихим. Весь день я провела біля плити, з тонкою, гіркою іронією готуючи улюблену фірмову страву Андрія — качку, запечену з яблуками та журавлинним соусом. Це мала бути його своєрідна «таємна вечеря» в нашому колишньому колі спілкування. І я мала намір зробити цей вечір незабутнім для кожного присутнього.
Рівно о дев’ятнадцятій нуль-нуль у двері котеджу почали дзвонити перші гості. Все наше близьке оточення прибуло з німецькою пунктуальністю: моя сестра Оксана з чоловіком Тарасом, наші давні університетські друзі Максим та Юлія, бізнес-партнер Андрія Дмитро разом із дружиною Світланою, моя колега по роботі Галина та ще кілька близьких сімейних пар.
Єдиними, кого на цьому святі життя бракувало, були, звісно ж, сам Андрій та Христина. Хоча я більше ніж упевнена, що їхні телефони зараз червоніли від напруги.
— Мар’янко, привіт! А де наш дорогий Андрій? — з порогу поцікавилася Юлія, роззираючись довкола й приймаючи від мене келих із вітальним коктейлем. — Він що, знову застряг на якійсь терміновій авторській зустрічі чи на об’єкті?
— Андрія сьогодні з нами не буде, — відповіла я з загадковою, бездоганною посмішкою господині вечора. — Проходьте, будь ласка, до столу, я обов’язково все вам поясню трохи пізніше, під час вечері.
Перша половина вечора проходила досить невимушено й плавно. Гості з неприхованим захватом нахвалювали мої кулінарні таланти, ділилися останніми новинами з роботи, обговорювали міські плітки та поводилися максимально ввічливо, хоча в повітрі вже висіла густа, майже відчутна хмара загальної цікавості. Усі чекали на мою головну заяву.
Я свідомо витримала паузу, дозволивши всім насолодитися основними стравами, і піднялася зі свого місця лише тоді, коли на столі з’явився вишуканий десерт. Я повільно встала на чолі великого столу, тримаючи в руці кришталевий келих. У кімнаті миттєво запала гробова, абсолютна тиша. Усі погляди в одну секунду схрестилися на мені.
— Дорогі мої, я безмежно вдячна кожному з вас за те, що ви знайшли час і прийшли сьогодні до мого дому, — почала я свій виступ чітким, рівним тоном, у якому не було жодного натяку на тремтіння. — Наша дружба триває роками, і ви для мене — по-справжньому рідні люди. Саме тому я прийняла рішення, що ви маєте почути цю новину особисто від мене, без жодних викривлених пліток чи чужих домислів. Ми з Андрієм офіційно розлучаємося.
Кімнатою миттєво прокотилася хвиля шокованих вигуків, важких зітхань та німого подиву. Юлія від несподіванки так різко поставила свій келих, що червоне вино ледь не вихлюпнулося на білу скатертину. Бізнес-партнер чоловіка, Дмитро, помітно зблід і застиг на місці.
— Я чудово розумію, що для вас це як грім серед ясного неба, — продовжила я, утримуючи повний контроль над аудиторією. — Для мене це теж стало абсолютним шоком, коли тиждень тому я випадково дізналася, що мій законний чоловік, з яким ми прожили сім років, уже чотири роки поспіль крутить брудний роман із моєю найкращою подругою Христиною.
Світлана шоковано прикрила рота долонею, Оксана міцно стиснула кулаки під столом. Але я ще не закінчила свій головний удар.
— Проте найогидніше в цій історії навіть не тілесна зрада, — мій голос зазвучав гостро, як лезо бритви. — Найогидніше те, що маленька трирічна Аліса — та сама дівчинка, яку я щиро бавила вечорами, якій купувала дорогі іграшки та вважала своєю племінницею, поки її «бідна матуся» бідкалася на життя — насправді є рідною кровною донькою мого чоловіка.
У їдальні запала така оглушлива, мертва тиша, що було чути, як за вікном шумить київський вітер. Я чітко бачила, як у мізках моїх друзів у цю саму хвилину почали гарячково прокручуватися назад усі події минулих років. Вони згадували кожне наше свято, кожен виїзд на природу, де Андрій так зворушливо й лагідно тулився до малої Аліси, вдаючи з себе просто доброго дядька.
— Я хочу, щоб ви знали чисту правду, — підсумувала я, роблячи повільний ковток вина. — Поки Андрій розповідав мені казки про те, що нам треба економити кожну копійку, бо бізнес переживає важкі часи, він таємно вивів з нашого спільного рахунку сорок сім тисяч доларів на утримання своєї другої родини. Він купував коханці дорогі подарунки, оплачував елітний приватний дитячий садок і возив їх відпочивати, поки я плакала над негативними тестами на вагітність. Я маю на руках повні папки неспростовних фінансових доказів та виписок, тому жодні його жалюгідні виправдання не мають сенсу. Його вже звільнили з «Гранд-Буд Девелопмент», державна виконавча служба заблокувала його рахунки за ухилення від аліментів, а в суді я заберу в нього абсолютно все, на що маю законне право.
— Який же він покидьок… — першою порушила мовчанку Галина, її очі буквально палали від чистої жіночої солідарності та гніву. — Він заслуговує на найгірше покарання!
— Мар’яно, мені невимовно шкода, — пригнічено промовив Максим, опускаючи очі. — Ми навіть уявлення не мали, який жах коїться за нашими спинами. Вони просто виставили всіх нас дурнями.
Весь залишок вечора гості провели за бурхливим обговоренням та анатомічним розбором цієї грандіозної зради. Усі мої друзі одностайно об’єдналися довкола мене, висловлюючи безмежну підтримку й навперебій обіцяючи назавжди викреслити Андрія та Христину зі свого життя та заблокувати їх у всіх соціальних мережах.
Коли близько опівночі останній гість залишив мій будинок, їхня повна соціальна страта була завершена. Протягом наступних кількох днів ця новина мала облетіти все наше величезне коло знайомих. Вони перетворилися на абсолютних вигнанців, прокажених, із якими ніхто в місті більше не захоче сісти за один стіл чи мати спільні справи.
Я спокійно збирала брудний посуд зі столу, відчуваючи, як глибокий, спокійний мир остаточно оселяється в моїй душі. Це був чудовий початок моєї великої розплати.
Раптом мій телефон, що лежав на барній стійці, коротко завібрував. На екрані висвітилося текстове повідомлення від абсолютно невідомого номера. Христина явно змінила картку, наївно сподіваючись обійти мої чорні списки.
«Ти просто ненормальна відьма! Ти холоднокровно нищиш життя абсолютно невинних людей! Маленька Аліса взагалі ні в чому не винна, вона не заслуговує на те пекло, яке ти влаштувала її батькам!»
Я спокійно поставила чистий келих на полицю, повільно набрала коротку відповідь і натиснула кнопку відправки:
«Аліса справді ні в чому не винна. Вона заслуговує на чесного батька, а не на боягузливого злодія та брехуна. Тобі варто було думати про майбутнє своєї доньки до того, як ти розсунула ноги перед моїм чоловіком у моєму власному житті, Христино. А тепер просто спостерігай за моїм тріумфом».
Я впевнено заблокувала і цей номер, вимкнула світло на кухні й спокійно пішла спати. Попереду на мене чекав новий робочий тиждень і фінальний акорд моєї ідеальної партії.