Того ж дня, вже ближче до вечора, мій ідеальний спокій порушив абсолютно несподіваний візит. Коли я відчинила вхідні двері, на порозі стояла Христина. Вона виглядала просто жахливо: змарніла, із глибокими синцями під очима, у пом’ятому одязі та з виразом дикої, тваринної приреченості на обличчі. Аліси з нею не було.
— Нам потрібно терміново поговорити, Мар’яно, — хрипко видихнула вона, навіть не намагаючись привітатися.
Першим моїм поривом було просто мовчки зачинити двері прямо перед її носом. Але якась темна, холодна цікавість усередині мене все ж таки взяла гору.
— У тебе є рівно п’ять хвилин, — сухо кинула я і відступила вбік, впускаючи її до будинку.
Вона невпевнено пройшла за мною до вітальні й скраєчку присіла на краєчок того самого дивана, де ще зовсім недавно так часто пила зі мною каву, скаржачись на свою «тяжку долю самотньої матері».
— Ти повинна негайно зупинити це божевілля, — почала вона без жодних преамбул, нервово зминаючи в руках ремінець своєї сумки. — Андрій втратив головного клієнта, виконавці повністю заблокували всі його картки, а тепер ще й Дмитро серйозно налаштований вишвирнути його з власної архітектурної фірми! Ти просто знищуєш його, Мар’яно! Знищуєш нанівець!
— Я нікого не знищую, Христино, — спокійно і з холодною посмішкою заперечила я, дивлячись на неї як на порожнє місце. — Я просто допомагаю суспільству побачити, ким цей чоловік є насправді.
— Але ж Алісі потрібен батько! — її голос зірвався на істеричний крик. — Якщо ти зараз залишиш його абсолютно без копійки, пустиш по світу, як він зможе утримувати власну дитину?!
Від такого відвертого лицемірства в мене навіть перехопило подих.
— Алісі потрібен був батько ще три роки тому, Христино. Чомусь тоді твоя материнська стурбованість мирно спала, поки ви обоє цинічно смоктали гроші з мого сімейного бюджету.
Очі Христини миттєво наповнилися рясними сльозами.
— Я чудово розумію, що ми завдали тобі страшного болю. Я знаю, що наш вчинок — це підлість і гріх. Але маленька дитина абсолютно ні в чому не винна в цій ситуації!
— Ти абсолютно права, — твердо відповіла я, не відводячи погляду. — Аліса не винна. Саме тому вона заслуговує на набагато кращих батьків, ніж брехун і підла зрадниця, яка спала з чоловіком своєї найкращої подруги.
— Андрій все одно збирався піти від тебе до мене! — раптом випалила Христина, і ці слова пролунали як останній, відчайдушний удар нижче пояса. — Він клявся, що розкаже тобі всю правду одразу після вашої сьомої річниці! Ми вже все до дрібниць спланували!
Я дивилася на неї, не кліпаючи, і відчувала лише легку нудоту від цієї жалюгідної брехні.
— Ти зараз безсоромно брешеш.
— Я не брешу! Він до безтями кохає мене, Мар’яно! Він кохає нашу доньку! А з тобою всі ці останні роки він залишався виключно з гострого почуття провини!
Ці слова мали б розірвати моє серце на шматки. Ще тиждень тому я б, напевно, збожеволіла від такого зізнання. Але зараз, дивлячись на цю жалюгідну, розчавлену жінку, я не відчула жодного емоційного коливання. Мій захисний панцир був непробивним.
— Що ж, якщо твої слова — це правда, тоді я просто зробила йому розкішну послугу, дізнавшись про все першою, — крижаним тоном відповіла я. — Тепер Андрій абсолютно вільний. Він може спокійно бути з тобою без жодного тягаря провини. Ви ж цього хотіли? От і насолоджуйтесь.
Обличчя Христини вмить скривилося від болю та відчаю.
— Ти просто нічого не розумієш! — істерично закричала вона, підскакуючи з дивана. — Моя робота у фонді висить на волосині! Усі тільки про це й пліткують! Директорка садка Аліси сьогодні задавала мені дуже дивні запитання! Ти зараз нищиш не тільки кар’єру Андрія! Ти знищуєш і нас теж!
— От і чудово, — просто й беземоційно констатувала я.
Вона втупилася в мене широко відкритими очима, наче перед нею раптом з’явився диявол у плоті.
— Це взагалі не ти, Мар’яно. Ти ніколи не була такою безжальною та жорстокою стервою!
— Можливо, ти й маєш рацію. Та колишня Мар’яна дійсно не була жорстокою. Вона була довірливою, наївною і відверто дурною, раз так довго і свято вірила, що її найкраща подруга та коханий чоловік — порядні люди. Але та жінка мертва. Ви вбили її.
Я повільно піднялася з крісла, даючи чітко зрозуміти, що аудієнція закінчена.
— Твої п’ять хвилин вичерпано.
Христина теж підвелася, але замість того, щоб піти, зробила крок мені назустріч, і в її голосі забриніла справжня, дика паніка:
— Скажи мені, чого ти насправді хочеш?! Тобі потрібні гроші? Публічне вибачення на колінах? Що ми маємо зробити, щоб ти нарешті зупинила цей терор?!
— Я хочу бачити, як ви страждаєте, — вимовила я тихо, але кожне моє слово падало, як важкий камінь. — Я хочу, щоб ви втратили все, до останньої копійки, так само як я втратила віру в людей. Я хочу, щоб ви на власній шкурі відчули, як це — коли твоє життя розтоптують ті, кому ти довіряв найбільше.
— Але ми ніколи не хотіли…
— Геть із мого дому, — мій голос став металевим і прорізав простір, наче ніж. — І щоб я більше ніколи не бачила твого обличчя на своєму порозі.
Коли за нею гучно зачинилися вхідні двері, я налила собі келих сухого червоного вина і вийшла на простору терасу, вдихаючи прохолодне вечірнє повітря. Я довго роздумувала над її словами про те, що Андрій нібито планував покинути мене сам. Їхня зрада полягала не лише у сексі чи спільній дитині. Вона полягала в моїй повній, тотальній заміні як жінки і як людини. Але це усвідомлення парадоксальним чином не завдало мені болю — воно лише загартувало мою рішучість довести цю справу до абсолютного, руйнівного кінця.
У четвер впало останнє, найважче доміно в кар’єрі мого чоловіка. Мені особисто зателефонував Дмитро — бізнес-партнер Андрія. За всі сім років нашого шлюбу він ще ніколи не дзвонив мені напряму з робочих питань.
— Мар’яно, перепрошую, що турбую тебе в такий складний час, але я маю поставити тобі одне дуже неприємне запитання щодо Андрія, — його голос звучав максимально напружено й діловито.
— Я слухаю тебе, Дмитре. Що саме тебе цікавить?
— Це правда, що Андрій… як би це правильно сказати… міг використовувати кошти нашого архітектурного бюро для закриття своїх особистих, приватних потреб? Я тут підняв усю нашу чорнову фінансову звітність за кілька років, і, відверто кажучи, там є дуже серйозні й незрозумілі нестикування по кошторисах.
Я ледь стримала переможну посмішку. Андрій виявився настільки самовпевненим і неохайним, що почав змішувати гроші фірми зі своїми власними, сподіваючись, що це залишиться непоміченим.
— Відверто кажучи, Дмитре, я не можу стверджувати цього напевно, — м’яко й максимально дипломатично відповіла я. — З такими питаннями тобі краще звернутися напряму до свого партнера.
— Проблема в тому, Мар’яно, що рівень моєї довіри до Андрія наразі дорівнює абсолютному нулю, — сухо відрізав Дмитро.
— У такому разі, якби я опинилася на твоєму місці, — підказала я, ніби просто даючи дружню пораду, — я б негайно найняла хорошого, незалежного фінансового аудитора. Вони справді вміють знаходити навіть найменші, найприхованіші махінації в бухгалтерії та виводити шахраїв на чисту воду.
Коли я поклала слухавку, моє тіло наповнилося глибоким, абсолютним задоволенням. Андрій крав не лише з нашого сімейного бюджету. Він роками нахабно обкрадав власного бізнес-партнера. І тепер, коли Дмитро знайде беззаперечні докази цих махінацій, мій колишній чоловік постане не просто перед судом за розлучення та аліменти — він зіткнеться з реальними кримінальними звинуваченнями.