Наступний ранок видався морозним. На шибках адміністративного корпусу проступив тонкий візерунок інею, а від дихання на вулиці йшла густа пара. Макаренко був на роботі ще до світанку. Він зайшов до ординаторської, щойно нічна зміна завершила обхід. Звіт чергового лікаря не залишав ілюзій: Вуглику стало гірше. Температура тіла впала нижче критичної позначки. Додаткові інфрачервоні лампи й грілки під підстилкою вже не допомагали — організм малюка припинив виробляти власне тепло. Дихання стало поверхневим і переривчастим.
О восьмій ранку Андрій зібрав старший персонал. У кабінеті було прохолодно, але коли він озвучив свій план, атмосфера миттєво загострилася. Доглядальниця Олена від несподіванки випустила з рук ручку. Та гучно вдарилася об стіл.
— Андрію Миколайовичу, ви при своєму розумі? — її голос зірвався, видаючи нервове напруження. Вона схрестила руки на грудях, ніби захищаючись від самих цих слів. — Це дика тварина! Навіть сліпий, навіть виснажений, він керується базовими інстинктами. Запах чужого дорослого собаки для нього — це запах хижака. У його стані такий рівень стресу просто зупинить йому серце. А лабрадор? Він щойно втратив господаря після нападу дикого кабана! Запах лісового звіра може спрацювати як тригер. Ми ризикуємо спровокувати паніку з обох боків.
Андрій мовчки вислухав її. Він не сперечався, бо Олена говорила абсолютну правду. З погляду класичної ветеринарії та зоопсихології це була відверта авантюра.
— Олено, — він подивився їй просто в очі, зсунувши на край столу стопку медичних карток. — Ви бачили його ранкові показники. Ми програємо́. Традиційна терапія безсила, коли організм сам відмовляється боротися. Вони обидва просто лежать і чекають кінця. Якщо ми не ризикнемо сьогодні, Вуглик не доживе до вихідних.
Він розгорнув перед ними план приміщення.
— Я гарантую повний контроль. Ми візьмемо оглядову номер два. Там кахель, ми повністю вимиємо його хлоргексидином, щоб прибрати запахи клініки. Два виходи. Ми стоятимемо за склом. За найменшої ознаки агресії, за першого ж різкого ривка чи панічного скиглення — експеримент переривається, і ми розводимо їх назавжди.
Дискусія тривала майже годину. Лікарі зважували ризики, сперечалися про протоколи безпеки й відповідальність. Але методичний тон Макаренка та чітке розуміння того, що втрачати вже фактично нічого, зробили свою справу. Команда неохоче, з важким зітханням, дала згоду на одну-єдину коротку спробу.
Підготовка почалася негайно. З оглядової кімнати винесли металеві столи, штативи для крапельниць і стільці — усе, об що тварини могли б травмуватися. На підлогу поклали кілька гумових матів.
Доктор Макаренко особисто поїхав за Тінню. Світлана допомогла вивести лабрадора до машини. Пес не пручався. Він важко, з байдужим виглядом застрибнув на заднє сидіння позашляховика, згорнувся калачиком і заплющив очі. Його не цікавили ні нові запахи, ні зміна обстановки.
Тим часом Олена готувала Вуглика. Жінка зайшла в карантинний бокс із товстим флісовим пледом. Вона діяла повільно, намагаючись не шуміти. Коли Олена обережно підсунула руки під тільце ведмежати й загорнула його в тканину, у неї перехопило подих. Малюк був невагомим. Він нагадував худенький, порожній мішок із кістками. Що лякало найбільше — він навіть не спробував відбиватися. Його маленька кругла голівка просто безсило лягла їй на згин ліктя. Він уже здався.
Коли Андрій, ведучи на повідці чорного пса, зупинився перед зачиненими дверима оглядової кімнати, по той бік скла вже стояли ветеринари. У коридорі запанувала абсолютна, напружена тиша.