Сергій відчинив двері, і в передпокій зайшли гості. Тетяна Василівна тримала в руках таріль із пирогом, пахло капустою й домашнім теплом. Олена принесла букет весняних тюльпанів, а Денис гордо ніс малюнок у саморобній рамці з кольорового паперу. «Заходьте, — усміхнулася Марія, виходячи з кухні й витираючи руки об фартук. — Обід майже готовий, саме вчасно». — «Машенько, я пиріг спекла, — Тетяна Василівна простягнула страву. — За маминим рецептом, із капустою й яйцями». — «Дякую, до борщу якраз, — Марія прийняла пиріг, відчуваючи його теплоту крізь рушник». Олена простягнула квіти. «Привіт. Це тобі, — сказала вона, трохи ніяковіючи. — За все, що ти для нас зробила». — «Та що ти, — зніяковіла Марія. — Нічого особливого». — «Ні, зробила, — серйозно мовила Олена. — Якби не той вечір, не знаю, де б ми були. Ти могла нас засудити, а дала шанс усе виправити. І дивись, як усе налагодилося».
Денис потягнув Марію за фартук. «Тьотю Машо, я вам із дядьком Серьожею намалював! У садочку», — він простягнув аркуш, де яскравими фломастерами була зображена сім’я перед будинком — Марія, Сергій, Тетяна Василівна, Олена й сам Денис, усі за руки. «Це ми, наша сім’я», — пояснив він, сяючи гордістю. Марія присела, щоб краще роздивитися, і відчула, як очі защипало від сліз. «Дуже гарно, Денисе. Повісимо на стіну». За обідом розмова текла легко. Олена ділилася новинами з роботи. «Уявляєте, мене підвищили до помічника менеджера! Тепер не лише дзвінки, а й із клієнтами працюватиму». — «Молодець, — кивнув Сергій. — Завжди знав, що ти можеш». — «Раніше лінувалася, — чесно зізналася Олена. — А тепер зрозуміла: коли працюєш, себе більше поважаєш».
Тетяна Василівна дивилася на дітей із ніжністю. Хто б подумав, що той скандал обернеться такими змінами? «А в нас теж новина, — раптом сказав Сергій, хитро глянувши на Марію». — «Яка?» — пожвавішала Олена. Марія зніяковіло всміхнулася. «Ми… коротше, у нас буде дитина». На мить запала тиша, а потім Тетяна Василівна сплеснула руками. «Господи! Я вдруге бабусею стану?» — «Так, мамо, — усміхнувся Сергій. — У жовтні». Свекруха кинулася обіймати Марію. «Дорога моя, яка радість! А я все думала, коли ж ви наважитеся!» Олена теж обняла її. «Вітаю! Денис буде в захваті від братика чи сестрички». — «У мене буде братик?» — пожвавішав хлопчик. «Або сестричка, — поправила Марія. — Ще не знаємо». — «Хочу братика, — заявив Денис. — Із дівчатами нудно». Усі розсміялися, а Тетяна Василівна витерла сльозу.
«Діти, як швидко ви ростете! Щойно Серьожа з Оленою на самокатах гасали, а вже своїх чекають». — «Життя йде, мамо, — Сергій обійняв її за плечі. — І це прекрасно». Після обіду, за чаєм із пирогом, Марія поділилася ще однією новиною. «Ми з Серьожею вирішили розширюватися. Подали документи на трикімнатну в новому районі. Беремо іпотеку». — «А ця квартира як же? — здивувалася Тетяна Василівна. — Стільки сил у неї вклали!» — «Продамо, — пояснила Марія. — Вона подорожчала, тож на перший внесок вистачить. А для сім’ї з дитиною треба більше місця». — «Розумно, — кивнула свекруха й лукаво додала: — А може, Оленка її купить? Із новою посадою в іпотеку потягне». Усі завмерли, а потім розсміялися, згадавши, із чого все почалося.
«Мамо! — жартома обурилася Олена. — Знову ти за своє!» — «Та жартую, — відмахнулася Тетяна Василівна. — Хоча ідея непогана. Район гарний, садочок поруч». — «Знаєте, — задумливо сказала Олена, — а й справді можна подумати. Якщо ви не проти». — «Чудова ідея, — усміхнулася Марія. — Я б рада, щоб квартира лишилася в сім’ї». Сергій обійняв дружину. «Бачиш, усе повертається на свої місця. Але вже чесно й із повагою».