Дехто з чоловіків вuрішuв, що він не хоче воювɑтu. Тuсячі вuїхɑлu з крɑїнu, іноді зɑвдякu хɑбɑрям. Інші знɑходять сnособu, як ухuлятuся від nредстɑвнuків військкомɑтів, якuх, своєю чергою, звuнувɑчують у дедɑлі жорсткішuх методɑх мобілізɑції … Як же тоді чоловікɑм вдɑється унuкɑтu мобілізɑції? Що нового тɑ хuтромудрого nрuдумɑлu?
Україні бракує захисників. Добровольців недостатньо. Країні постійно потрібно замінювати десятки тисяч вояків, які загинули чи були поранені на фронті. Ще більшою є кількість тих, хто просто виснажений за півтора року служби відтоді, як почалося повномасштабне російське вторгнення до України.
«Військова система у нас дуже застаріла», — каже Єгор. Він бачив, як його батько потерпав від психологічних проблем після того, як повернувся з війни в Афганістані ще за радянських часів.
Саме тому він не хоче воювати. Він просив нас не називати його справжнє ім’я.
Раніше, до російського вторгнення, у випадку строкової служби чоловіки, які не хотіли служити традиційним способом, могли обрати альтернативу — працювати у сільському господарстві чи соціальних службах.
Але минулого року, коли запровадили воєнний стан та почали проводити мобілізацію для поповнення війська, цей варіант зник.
Згідно із законом про альтернативну службу, громадяни України мають право через релігійні переконання відмовитись від строкової служби в арміїта пройти альтернативну. Але це стосується строковиків, яких у віці 18-24 роки під час воєнного стану до війська зараз не мобілізують.
Єгор вважає, що альтернатива має існувати.
«Кожна ситуація дуже індивідуальна, — каже Єгор. — І те, як прописано в Конституції, що всі чоловіки повинні бути на війні, — це, мені здається, не відповідає сучасності».
Нещодавно, після того, як його просто на вулиці в Києві зупинила поліція, він потрапив у військкомат (зараз офіційно — Територіальний центр комплектації), де його звинуватили в ухиленні від призову. Врешті йому дозволили таки повернутися додому. Після того, як з’ясувалося, що в нього проблеми зі спиною. Але, побоюється Єгор, наступного разу його можуть і не відпустити.
Чоловіки можуть бути звільнені від служби, якщо вони мають проблеми зі здоров’ям, є самотніми батьками або піклуються про особу з інвалідністю. А от тим, хто не має цих причин ухилятися від призову, загрожують штрафи або навіть ув’язнення — до трьох років за ґратами.
«Всі, виходячи з власної ситуації, повинні мати можливість робити певні дії для перемоги, — каже Єгор. — Дуже шкода людей, котрі зараз на фронті. Але якоїсь пацифістської альтернативи для мене немає».
Президент Володимир Зеленський наказав звільнити усіх голів військкоматів після того, як проти них дедалі частіше почали висувати звинувачення у хабарництві та залякуваннях.
Зокрема, голову одеського центру комплектування звинуватили в тому, що він в розпал війни придбав авто та майно на узбережжі в Іспанії на мільйони доларів. Сам він каже, що нічого не знає про елітні покупки.
Представники міністерства оборони сказали ВВС, що прояви корупції, у яких звинувачують працівників ТЦК, є «ганебними та неприйнятними».
Саме через призов більшість українських чоловіків у віці до 60 років не можуть виїжджати з України під час воєнного стану. Тисячі намагаються втекти з країни, переважно через Карпати до Румунії.
Для тих, хто залишається, але не хоче на фронт, популярні чати в соцмережах пропонують допомогу, як уникнути призову. Такі чати існують в кожному регіоні та місті, а деякі з них мають понад 100 тисяч підписників.
У цих групах працівників військкоматів називають «оливками» через колір їхніх одностроїв. Зазвичай вони вручають чоловікам повістки, які зобов’язують з’явитися у військкоматі. Але є й повідомлення, що чоловіків просто доправляють туди примусово, не даючи можливості повернутися додому.
Міністерство оборони закликає чоловіків оновити дані про себе у загальнонаціональній системі і запевняє, що у разі, якщо їх призвуть, то розподілять на місце відповідно до їхніх вмінь.
Але є також випадки, коли працівників військкоматів звинувачують у жорстких діях та залякуванні. Є також повідомлення, що ті, кого призвали, опиняються на фронті лише через місяць тренувань.
Остання інформаційна кампанія міноборони проходить під гаслом «Боятися — це нормально». В її основі намагання знайти паралелі між дитячими страхами та тим, що лякає у сьогоденні.
У покинутому літньому таборі в Києві цивільні тренуються чинити спротив російським солдатам на випадок, якщо такі навички знадобляться. Вони патрулюють дорогу, але у момент, коли інструктор кричить: «Друга група, граната!», всі хутко лягають на землю.
Вони озброєні несправжньою зброєю. Але є надія, що дехто захоче отримати і справжню.
Антон, 22-річний студент, вже все вирішив.
«Коли почалася війна, я був неготовий іти воювати, — розповідає він мені у перерві між пластуванням в траві. — Тепер я готовий, щоб воювати в майбутньому».
Антон вважає неправильним, коли люди ухиляються від призову. Але він розуміє, чому хтось не хоче воювати.
Я питаю його, чи боїться він сам.
«Звичайно, — відповідає він, буквально перебиваючи мене. — Всі бояться, але якщо ситуація погіршиться, я аж ніяк не сидітиму тут, в Києві».
Україна перевершила усі очікування, захищаючи себе під час російського вторгнення.
Росія була змушена змінити свою мету від завоювання всієї країни до намагань втримати п’яту частину її території.
Але й Україні доведеться перелаштуватися.
І це стосується не лише контрнаступу, який просувається повільніше, ніж багато хто сподівався. Треба змінити мотивацію громадян до бою.
Потреба в людях — беззаперечна, як і незручна правда, що поле бою — місце не для всіх.
У підготовці статті також брали участь Анна Чорноус, Анастасія Левченко, Кейт Півор та Ганна Циба