Вона ступила до автосалону в потертих джинсах і звичайній білій футболці, її погляд одразу прикипів до розкішного автомобіля, що виблискував у центрі залу. Продавець, ледь стримуючи глузливу посмішку, повільно оглянув її з ніг до голови. «Вибачте, але, здається, ви не туди потрапили», – кинув він, недбало махнувши рукою в бік виходу. «Такі машини коштують від мільйона гривень, не менше».
За його спиною кілька колег тихенько захихотіли, а відвідувачі, що гуділи навколо, почали кидати на неї допитливі погляди. Її щоки спалахнули від сорому, але вона, не промовивши й слова, розвернулася і вийшла. Наступного ранку перед автосалоном загальмував блискучий Rolls-Royce Phantom, і коли двері відчинилися, продавець мало не впустив щелепу від подиву. Такого повороту він точно не чекав.
Автосалон «Київ Люкс Авто» сяяв у променях ранкового сонця, що пробивалися крізь величезні скляні вітрини. Усередині красувалися автомобілі, про які більшість українців могла лише мріяти: Porsche, Bentley, Aston Martin, Ferrari – кожен вартував цілий статок. Цей заклад на околиці столиці був справжньою меккою для заможних, де запах нової шкіри салонів змішувався з ароматом дорогих парфумів.
Марія Коваленко, яку друзі звали просто Маруся, увійшла до салону з легкою впевненістю. Її каштанове волосся було зібране в недбалий хвіст, а проста футболка й джинси видавали людину, яка не женеться за показною розкішшю. У свої 35 вона випромінювала спокій і силу – ту, що приходить із розумінням власної цінності. Ніхто б не здогадався, що за цією скромною зовнішністю ховається засновниця благодійного фонду «Світло для дітей», який уже вісім років допомагав тисячам малюків із особливими потребами по всій Україні.
Маруся заснувала фонд із нуля ще до знайомства зі своїм чоловіком. Її освіта в педагогіці та щире бажання змінити життя дітей із інвалідністю стали основою цієї справи. Цього дня вона прийшла до салону з конкретною метою – знайти подарунок на сорокаріччя своєї сестри Олени. Та завжди мріяла про шикарне авто, а після важкого року боротьби з хворобою Маруся вирішила її здивувати. Гроші для цього в неї були: фонд приносив не лише моральне задоволення, а й солідний дохід від партнерств та інвестицій, хоч про це мало хто знав.
На протилежному кінці залу менеджер із продажу Богдан Шевчук поправляв свою краватку кольору стиглого синього винограду. Він пишався своїм умінням миттєво «сканувати» клієнтів і відсіювати тих, хто, на його думку, не міг дозволити собі їхні машини. Побачивши Марусю в її буденному вбранні, він лише зневажливо скривився й кивнув колегам, мовляв, зараз буде весело.
«Доброго дня!» – привіталася Маруся з молодим продавцем Назаром, який підійшов до неї з щирою усмішкою. «Ласкаво просимо до «Київ Люкс Авто». Мене звати Назар. Чим можу допомогти?» Та не встигла вона відповісти, як Богдан рішуче перебив: «Я сам усе владнаю, Назар». Він повернувся до Марусі з награною ввічливістю, що не приховувала його зверхності. «Шукаєте щось конкретне, пані?» – запитав він, а в його очах уже читалося: «Тобі тут не місце».
«Так, мене цікавить он той синій красень», – спокійно відповіла Маруся, вказавши на елегантне купе, що стояло на підвищенні в центрі залу. Автомобіль виблискував глибоким синім кольором, наче вечірнє небо над Дніпром, і коштував, за скромними підрахунками, близько семи мільйонів гривень. Богдан Шевчук лише скривився, його посмішка стала ще більш натягнутою. Він уже бачив таких: заходять, мріють, фотографуються на тлі машин, а потім ідуть геть, не залишивши ні копійки. Кінець місяця наближався, плани горіли, а вдень мали прийти троє серйозних клієнтів. Тож витрачати час на цю, як він подумав, «мрійницю» йому не хотілося.
«Це лімітована серія – Сапфір», – почав він, вимовляючи слова повільно, ніби пояснюючи дитині. «Усього 15 таких в Україні, ексклюзив. Може, вам краще глянути на вживані авто? У нас є окремий майданчик на Борщагівці, хвилин двадцять звідси». Його погляд ковзнув по її потертих кросівках, і в голосі проступила неприхована зневага. Маруся відчула, як у грудях закипає знайоме відчуття – її вже не раз недооцінювали через зовнішність. Але вона давно звикла: простота була її вибором, а не вироком.
«Я б хотіла дізнатися про цю машину більше», – ввічливо, але твердо наполягла вона. «Можна глянути на салон?» Богдан скривився, наче йому запропонували щось абсурдне. За його спиною двоє продавців перезирнулися й ледь стримали смішки. «Сапфір показуємо лише за попереднім записом», – відрізав він, навіть не намагаючись приховати брехню. «Серйозні клієнти домовляються заздалегідь». У цей момент до салону зайшла пара – чоловік у стильному пальті й жінка в брендовому костюмі від Gucci. Богдан миттю пожвавішав, його постава виструнчилася, а голос став медовим.
«Вибачте, пані», – кинув він Марусі, не дивлячись на неї, – «візьміть буклетик, Назар вам допоможе». І попрямував до новоприбулих із розпростертими обіймами: «Пані та пане Литвиненки, радий вас бачити знову!» Назар, молодий продавець із добрими очима, ніяково підійшов до Марусі. Йому було не більше 25, а костюм сидів на ньому трохи завеликий, наче позичений у старшого брата. «Перепрошую за це», – тихо сказав він. «Хочете, я розкажу про Сапфір?»
«Так, будь ласка», – кивнула Маруся, спостерігаючи, як Богдан уже відчиняє двері Сапфіра для пані Литвиненко, запрошуючи її сісти всередину – того самого авто, яке, за його словами, показували лише «за записом». Назар почав розповідати про характеристики машини, його голос тремтів від ентузіазму, але Маруся бачила, як Богдан на іншому кінці залу розсипається в компліментах перед парою. «На цю модель черга – вісім місяців, але для особливих клієнтів я тримаю одну в резерві», – гудів він, поки пані Литвиненко проводила рукою по шкіряній оббивці. «Гарно, але колір мені не до душі», – примхливо зазначила вона. «О, ми можемо підібрати щось індивідуальне», – запевнив Богдан.
Маруся тихо підійшла ближче, зупинившись у межах чутності. «Перепрошую», – сказала вона, звертаючись до Богдана, – «я б хотіла уточнити щодо купівлі саме цієї моделі». Його обличчя спохмурніло, а в голосі з’явилися різкі нотки. «Я ж сказав, цей автомобіль уже показую клієнтам», – відрубав він, ледве стримуючи роздратування. «Приходьте іншим разом або гляньте вживані, як я радив».