— Насправді, ні. Пункт 12 чітко зазначає, що умова про вірність залишається чинною протягом усього терміну шлюбу. Твій адвокат мав би тобі це пояснити. Ой, зачекай… Ти ж не консультувався з юристом, правда? Ти був надто зайнятий вибором ресторанів для Каріни.
Кров відлила від його обличчя, коли реальність почала пробиватися крізь його самовпевненість. Той самий контракт, на якому він наполягав, щоб захистити свої потенційні мільйони від мене, тепер коштуватиме йому всього. Будинок під Києвом, квартира в новобудові в Аркадії, яку ми планували здавати, його частка в наших пенсійних накопиченнях. Його пафосна промова в ресторані щойно перетворилася на найдорожчий виступ у його житті.
— Ти не можеш так зі мною вчинити, — прошепотів Григорій, знесилено опускаючись на диван. Той самий шкіряний диван, який він обирав особисто. — Ми будували це життя разом.
— І ти вирішив його зруйнувати, — відрізала я. — Просто не так, як ти собі нафантазував.
У його кишені настирливо дзижчав телефон. Він зиркнув на екран, потім скинув виклик. Без сумніву, це була Каріна. Вона, певно, божеволіла від нерозуміння, де він і чому все пішло не за їхнім ретельно прописаним сценарієм.
— Ти завжди була розважливою, Віко. Холодною, — сказав він, змінюючи тактику. — Але це… це жорстоко. А як же наша історія? Двадцять вісім років для тебе нічого не важать?
Я уважно подивилася на нього. На чоловіка, якого я любила майже три десятиліття. Чоловіка, який тримав мене за руку, коли ми втратили першу дитину, ще до народження Аліни. Чоловіка, який колись влаштував мені сюрприз — поїздку до Львова на нашу десяту річницю. Коли він змінився? Чи, може, він завжди був таким, а я була надто засліплена відданістю, щоб помітити?
— Наша історія означала для мене все, — відповіла я щиро. — Саме тому твоя зрада так глибоко різонула.
Його вираз обличчя на мить пом’якшав. Він відчув слабину.
— Тоді, може, ми зможемо це виправити? Я помилився. Усі помиляються. Люди — не роботи.
— Це не помилка, Григорію. Це був план. План, який ти виношував понад рік. Ти систематично виводив наші гроші. Ти обирав із нею нерухомість. Ти планував публічно оголосити про наше розставання, щоб принизити мене перед усіма.
Його обличчя знову скам’яніло.
— Ти перебільшуєш.
— Справді?
Я взяла свій телефон, відкрила диктофон і натиснула “Play”.
З динаміка пролунав його власний голос, чіткий і впевнений:
“Після випускного я скажу їй, що все скінчено. Краще зробити це на людях, у ресторані. Вона не наважиться влаштувати сцену перед гостями”.
Потім голос Каріни, дзвінкий і смішливий:
“А вона точно нічого не знає про гроші?”
Знову Григорій:
“Абсолютно. Віка довіряє мені наосліп. Це її головна слабкість”.
Григорій побілів. Він дивився на телефон, як на отруйну змію.
— Ти записувала наші розмови? Це незаконно! Це кримінал!
— У моєму власному домі? — парирувала я. — Це запис із камери відеоспостереження у вітальні, яку ми встановили разом минулого року для безпеки. Ти сам підписав договір з охоронною фірмою. Я не шпигувала за твоєю спальнею. Я просто переглянула архів подій у спільній зоні. І знаєш, що? Судді дуже не люблять, коли чоловіки планують шахрайство проти своїх дружин.
Григорій різко підвівся, його руки тремтіли.
— Мені треба подзвонити.
— Звісно, — кивнула я. — Адвокат тобі зараз знадобиться більше, ніж коханка. Я сьогодні ночую в Діани.
— У Діани? — він поперхнувся повітрям. — У моєї сестри?
Я ствердно кивнула.
— Вона, до речі, дуже розчарована тобою. Саме вона першою побачила вас із Каріною минулого Різдва біля Софійського собору. Вона не сказала мені одразу. Спочатку вона намагалася поговорити з тобою. Ти пообіцяв їй, що це “просто інтрижка”, що ти все припиниш. Коли вона зрозуміла, що ти брешеш, вона прийшла до мене.
Це був ще один удар, якого він не очікував. Ми з Діаною завжди були близькі, але Григорій ніколи не міг уявити, що рідна сестра обере мій бік.
— Усі мене зрадили, — пробурмотів він.
— Іронічно, чи не так? — я взяла свою сумочку і невелику валізу, яку зібрала заздалегідь. — У тебе є час до завтрашнього вечора, щоб забрати свої речі з будинку. Після цього я міняю замки та коди сигналізації.
Я попрямувала до дверей, але Григорій гукнув мене, і в його голосі вже чувся непідробний відчай:
— А як же Аліна? Ти подумала, як це вплине на неї?
Я зупинилася, відчуваючи, як гнів нарешті проривається крізь мою броню спокою.
— Не смій, — прошипіла я, обернувшись. — Не смій прикриватися нашою донькою, як щитом. Ти точно не думав про неї, коли планував своє нове “пляжне життя” з Каріною. Ти зіпсував їй свято, а не я.
Його телефон знову завібрував. Цього разу він глянув на екран і стогнав.
— Проблеми? — запитала я, вже взявшись за ручку дверей.
— Каріна вже у квартирі, — видавив він. — Вона перевезла туди свої речі.
Я не змогла стримати усмішку.
— Ти про ту квартиру на Новопечерських Липках, договір оренди якої ти підписав минулого місяця?
Григорій кивнув, виглядаючи геть розгубленим.
— Тобі варто зателефонувати в рієлторську агенцію. Той договір анулювали через “проблеми з платоспроможністю”. Менеджер дзвонив на домашній номер для підтвердження даних, коли тебе не було. Я відповіла на дзвінок і повідомила, що ми не підтверджуємо цей платіж.
Я вийшла за двері, залишивши Григорія наодинці з першим із багатьох наслідків його вчинків. Його ідеально сплановане нове життя розвалювалося швидше, ніж картковий будинок на вітру.