Діана жила у затишній “сталінці” на Подолі, неподалік від Контрактової площі. Високі стелі, вікна, що виходять у тихий дворик, і стіни, заставлені книжковими шафами, — це місце завжди було моєю гаванню спокою. Вона викладала зарубіжну літературу в Могилянці й цінувала свою незалежність понад усе. Роками я часом навіть заздрила її свободі.
Коли я приїхала, вона зустріла мене біля дверей міцними обіймами.
— Я щойно говорила з Аліною, — сказала вона, пропускаючи мене всередину. — Ти як? Тримаєшся?
— Краще, ніж очікувала, — зізналася я, прямуючи за нею на кухню, де вже стояла відкоркована пляшка охолодженого білого вина.
— Я ніколи не думала, що Гриша влаштує такий цирк, — зітхнула Діана, наливаючи нам по келиху. — У ресторані? Перед усіма? Він остаточно втратив розум.
— Він хотів принизити мене, — пояснила я, приймаючи келих. — Публічне відторгнення, щоб я не змогла захищатися, не виглядаючи істеричкою. Це був його розрахунок.
Обличчя Діани потемніло.
— Мій брат завжди любив театральні ефекти, але це переходить усі межі. Навіть для нього.
Ми всілися у її вітальні, оточені вазонами й книгами.
— Що ти поклала в той конверт, що його так розірвало? — запитала вона.
Я коротко переповіла зміст: копію позову про розлучення, докази його фінансових махінацій і, найголовніше, нагадування про шлюбний контракт, який залишить його майже ні з чим.
— Контракт… — задумливо промовила Діана. — Пам’ятаю, як він наполягав на ньому в дев’яностих. Батько тоді дав йому стартовий капітал на перший бізнес, і Гріша так трусився над тими грошима. — Вона гірко засміялася. — Яка іронія долі.
Мій телефон задзвонив. Аліна. Я глибоко вдихнула перед тим, як відповісти.
— Мам? — її голос тремтів. — Я їду до тьоті Діани.
— Сонечко, тобі не обов’язково…
— Я вже в таксі, буду за десять хвилин, — перебила вона. — Тато дзвонить усім підряд. Він розповідає родичам, що ти збожеволіла, що ти планувала це місяцями. Він говорить жахливі речі.
Звісно, він це робить. Григорій завжди переписував історію так, щоб виглядати жертвою.
— Нехай говорить, — спокійно відповіла я. — Правда скоро випливе назовні.
Через п’ятнадцять хвилин у двері подзвонили. Аліна стояла на порозі все ще у своїй святковій сукні, але макіяж був розмазаний від сліз. Вона впала в мої обійми, як робила це в дитинстві, коли їй снилися кошмари.
— Чому ти мені не сказала? — запитала вона, сховавши обличчя в моє плече.
— Я не хотіла псувати твій останній семестр, — тихо пояснила я, гладячи її по голові. — Ти так важко працювала заради цього диплома.
Вона відсторонилася, витираючи очі.
— Ну, тато все одно впорався із завданням “зіпсувати все” на відмінно.
Ми перемістилися у вітальню, де Аліна нарешті почула повну версію подій: як я дізналася про роман, про гроші, які зникали з рахунків, і про плани Григорія та Каріни на “життя після випускного”.
— Я відчувала, що з татом щось не так, — зізналася донька. — Він був якимось… іншим. Постійно в телефоні, роздратований. Але я ніколи не думала, що він…
— Ніхто з нас не хоче бачити таке в людях, яких ми любимо, — м’яко сказала Діана.
Мій телефон знову завібрував. Це було повідомлення від мого адвоката, Філіпа Андрійовича.
“Термінове клопотання задоволено. Рахунки, які ми ідентифікували, заблоковані в рамках забезпечення позову. Доступ обмежено”.
Григорій тепер мав доступ лише до мінімуму коштів. Цього вистачить на їжу, але точно не на купівлю нерухомості в Одесі чи оренду елітних апартаментів для коханки. Я показала повідомлення Діані та Аліні.
— Так йому і треба, — твердо сказала Аліна.
Лояльність моєї доньки гріла мені душу, але я не була наївною.
— Він все ще твій батько, — нагадала я їй. — Твої стосунки з ним — це окрема історія, це не повинно залежати від того, що відбувається між нами.
Аліна похитала головою.