— Можливо, колись потім. Але зараз я навіть дивитися на нього не можу. Він обіймав мене сьогодні вранці, казав, як пишається, і водночас планував підірвати нашу сім’ю за кілька годин. Це лицемірство.
Раптом у двері подзвонили знову. Наполегливо, різко.
Діана пішла відчиняти й повернулася за мить із тривожним виразом обличчя.
— Це Григорій, — сказала вона пошепки. — І він не сам.
Я зібрала всю волю в кулак, коли Діана впустила до вітальні Григорія та Каріну.
Каріна виглядала не у своїй тарілці. Вона переступала з ноги на ногу, уникаючи зустрічатися зі мною поглядом. Їй було 37. Вона була доглянутою, з фарбованим у блонд каре, але зараз у ній не було тієї впевненості, яку вона демонструвала в соцмережах.
Григорій, натомість, виглядав розлюченим. Його розгубленість переросла в чисту агресію.
— Віко, ти маєш припинити це божевілля! — вигукнув він з порога. — Розблокуй рахунки. Негайно! Ми можемо обговорити все як дорослі люди.
Аліна підвелася з дивана, заступивши мене собою.
— Можливо, тобі варто було спробувати бути “дорослим” до того, як ти оголосив усім про те, що кидаєш маму? — її голос дзвенів від напруги.
Григорій витріщив очі, ніби тільки зараз помітив присутність доньки.
— Аліно… це тебе не стосується.
— Не стосується мене?! — перепитала вона з недовірою. — Ти знищив нашу сім’ю в день мого випуску, привів сюди свою коханку, і кажеш, що це мене не стосується?
Каріна обережно торкнулася ліктя Григорія.
— Гріша, може, нам краще піти?
Він різко скинув її руку.
— Ні, я не піду, поки Вікторія не погодиться поводитися раціонально. Мені нікуди йти! Квартира зірвалася, картки не працюють!
Діана схрестила руки на грудях, спираючись на одвірок.
— Здається, моя невістка — єдина раціональна людина в цій кімнаті. Ти сам створив цей хаос, брате.
Я залишалася сидіти, спостерігаючи за цією драмою. Роками я була миротворцем, тією, хто згладжував кути, щоб усім було комфортно. Ця роль виснажила мене. Більше я її не гратиму.
— Рахунки залишаться заблокованими до попереднього слухання, — сказала я спокійно. — Воно призначене через три дні. Суддя визначить порядок користування майном.
— Три дні? — Григорій мало не задихнувся. — І що я маю робити три дні? Жити на вулиці?
— У тебе є твій особистий рахунок, — нагадала я йому. — Той самий, на який ти тишком-нишком переказував гроші цілий рік. Цього має вистачити на готель.
Голова Каріни різко повернулася до Григорія.
— У тебе є окремий рахунок? — запитала вона, примруживши очі. — І скільки там?
Цікава динаміка. Очевидно, Григорій не був до кінця чесним навіть зі своєю “великою любов’ю”.
Григорій проігнорував її запитання, свердлячи мене поглядом.
— Ти мстишся, Віко. Це низько. Це не схоже на тебе.
— Можливо, ти ніколи мене по-справжньому не знав, — відповіла я. — Так само як я, виявляється, не знала тебе.
Аліна повернулася до Каріни.
— Ви знали, що він збирається оголосити про це саме так? На моєму святі?
Каріна мала совість почервоніти. Вона опустила очі.
— Я думала… Я думала, він поговорить з твоєю мамою приватно. Сьогоднішнє оголошення було… несподіваним для мене теж.
Григорій кинув на неї зраджений погляд. Тріщини в їхньому “єдиному фронті” з’явилися швидше, ніж я очікувала.
— Думаю, вам обом час піти, — твердо сказала Діана, відчиняючи вхідні двері. — Ви вже достатньо засмутили Аліну на сьогодні.
— Аліно? — благально простягнув руку Григорій. — Ти ж розумієш, що стосунки змінюються? Іноді люди віддаляються одне від одного.
Обличчя моєї доньки стало кам’яним. Я ніколи не бачила її такою дорослою, як у цю мить.
— Те, що я розумію, тату, — це те, що ти боягуз. Ти не зміг навіть дати мамі право на приватну розмову. Я розумію, що ти крав гроші з сімейного бюджету, поки я працювала репетитором вечорами, щоб оплачувати гуртожиток і підручники, бо ти казав, що “грошей обмаль”.
Григорій зблід.
— Все було не так…
— Саме так все і було! — відрізала Аліна. — Будь ласка, йди. Я не хочу тебе бачити.
Тиша, що запала після цих слів, була оглушливою. Нарешті Григорій розвернувся, щоб піти. Каріна попленталася за ним, цокаючи підборами. На порозі він зупинився і глянув на мене через плече.
— Це ще не кінець, Віко. Я буду боротися.
Я зустріла його погляд без страху.
— Спробуй.