Настала довга, важка тиша. А потім я почула приглушені ридання матері, яка нарешті усвідомила, кого вона виховала. Вона першою поклала слухавку.
Вперше з моменту, коли вся ця історія почалася, я відчула щось дуже схоже на справжнє задоволення. Не тому, що життя Антона руйнувалося як картковий будинок. А тому, що всі маски нарешті були зірвані. Тепер усі навколо могли побачити його справжнє обличчя: обличчя самозакоханого, егоїстичного хлопчиська, який грав у брудні ігри, поки не програв усе.
Але десь на задвірках свідомості тривожно дзвеніла думка. Я добре знала чоловічу психологію: загнані в кут боягузи рідко відступають. Зазвичай вони кидаються в останню, найвідчайдушнішу атаку.
І я відчувала, що найгірше у виконанні Антона ще попереду.
Субота, друга половина дня. Я саме варила собі каву в турці, насолоджуючись ароматом і спокоєм, коли знадвору, з боку вулиці, почулося гучне гурчання важкого двигуна. Крізь жалюзі я побачила, як біля бордюру криво припаркувався старий білий вантажний бус Renault Master.
Це був Антон. І він приїхав не сам. З кабіни вилізли двоє його двоюрідних братів, Руслан та Денис — здоровенні хлопці, чиї м’язи випирали з-під дешевих спортивних майок.
Антон гордо крокував позаду них, наче якийсь полководець, що веде свою армію в переможний бій. Моє серце навіть не тьохкнуло. Я не відчула ні страху, ні паніки. Я просто чекала на цей момент.
Я ледь прочинила двері квартири, залишаючись у тіні коридору, щоб спостерігати. Руслан уже порпався біля замка з якоюсь викруткою, а Денис тим часом тягнув до ліфта пару моїх стільців з балкона, які стояли в загальному тамбурі. Антон стояв, самовпевнено схрестивши руки на грудях, і самовдоволено посміхався, ніби вже святкував перемогу.
Але ця гидка посмішка миттєво зникла з його обличчя, коли двері моєї квартири відчинилися навстіж, і поруч зі мною на сходовий майданчик вийшов мій старший брат Назар. Назар — колишній борець, чоловік із такими широкими плечима і важким поглядом, що міг змусити замовкнути цілий натовп просто мовчки подивившись на нього. А слідом за Назаром з’явилася моя найкраща подруга Катя, яка вже тримала телефон у руках, ведучи пряму відеозйомку.
— Добрий день, панове, — холодно, ніби крижаною водою, привітався Назар. — Плануєте пограбувати мою сестру посеред білого дня?
Руслан завмер. Викрутка з гуркотом випала з його рук на бетонну підлогу. Денис повільно опустив стільці.
Щелепа Антона нервово сіпнулася:
— Це і моя квартира теж, Назаре! Я маю повне право тут знаходитися!
— Ні, не маєш, — різко втрутилася я. Мій голос пролунав набагато гучніше і впевненіше, ніж я сама очікувала. — Кожна річ із твого мотлоху була доставлена під двері Лєри ще тиждень тому.
— Це не має значення! Я тут жив! Я зараз заїжджаю назад! — істерично вигукнув він.
Катя зробила крок уперед, тримаючи камеру максимально рівно:
— Ти маєш на увазі статтю за злом і проникнення в чуже житло? Здається, в Кримінальному кодексі це має величезне значення.
І тут, ніби сам Всесвіт вирішив додати цій сцені максимального драматизму, знизу, зі сходів, пролунав знайомий, впевнений голос:
— Доброго дня, громадяни.
Це був Сергій, мій давній знайомий, лейтенант патрульної поліції, який саме піднімався на наш поверх, блискаючи жетоном на формі.
— Хтось має бажання пояснити, чому ви намагаєтеся зламати двері в чужу квартиру?
Брати Антона миттєво зблідли. Руслан почав щось белькотіти про те, що його «дезінформували», і почав задкувати до сходів. Денис побіг слідом за ним, на ходу бурмочучи якісь незрозумілі вибачення.
Залишки самовладання Антона розсипалися на друзки. Його обличчя спотворилося: крізь маску нахабності та агресії проступив чистий, тваринний відчай.
— Віко, ти не можеш так зі мною вчинити! — заволав він. — Мені більше нікуди йти!
Я схрестила руки на грудях, стоячи твердо, як скеля.
— Ти сам це з собою вчинив, Антоне. Кожен твій вибір, кожна брехня привели тебе саме сюди.
— Але ж я кохаю тебе! — його голос зірвався на жалюгідний хрип.
— Ні, — спокійно відповіла я. — Я кохала чоловіка, яким ти мені здавався. Але того чоловіка ніколи не існувало.
Сергій зробив крок ближче, дістаючи кайданки:
— Антоне Гордієнко, на вас уже є заява про спробу фінансового шахрайства та крадіжки особистих даних. Бажаєте додати до цього ще й спробу проникнення у житло?