Тим часом життя навколо них вирувало: у залі кав’ярні безтурботно сміялася компанія за сусіднім столиком, енергійний бариста голосно гримів професійною кавомашиною, а за склом монотонно шелестів прохолодний київський дощ. Олена одним ковтком допила свій напій і глянула на Софію з веселими, запальними бісиками в очах.
— Ну, ти ж не відмовишся від цієї вечірки, правда? Це твій найкращий шанс нарешті вирватися з цього депресивного болота, — сказала вона, легко, по-дружньому штовхнувши дівчину в плече.
Софія глибоко задумалася. Їй страшенно не хотілося знову занурюватися у галасливий натовп і метушню, але слова Олени глибоко западали в зранену душу.
— Знаєш, може, ти й маєш рацію. Я ж насправді ще навіть не намагалася по-справжньому відпустити це все. Танці, нові обличчя, розмови — можливо, це саме те, що мені зараз необхідно як ліки, — задумливо відповіла вона, раптом відчуваючи, як під ребрами щось ледь помітно ворухнулося. Ніби крихітний, але впертий вогник життя пробивався крізь товстий шар попелу.
Олена від надлишку емоцій радісно плеснула в долоні.
— Ось це слова моєї улюбленої дівчинки! Досить уже сидіти забитою в куток, як перелякана мишка. Настав час жити далі! — голосно вигукнула вона, стрімко підхоплюючись зі свого місця.
Вони розрахувалися й вийшли з теплої кав’ярні. Свіже, вологе від дощу повітря миттєво вдарило в обличчя, приємно освіжаючи Софіїні думки. Вона подивилася на Олену, яка з усмішкою поправляла свій об’ємний шарф, і несподівано для себе зрозуміла надважливу річ: її світ насправді не закінчився на Антоні. Він продовжує обертатися.
— Ти стовідсотково права, — впевнено мовила Софія, закидаючи шкіряну сумку на плече. — Ми підемо на цю вечірку до Сашка. Я хочу спробувати щось абсолютно нове.
Олена задоволено кивнула, і дівчата неквапливо рушили вздовж вимощеної бруківкою вулиці, щиро сміючись над якоюсь кумедною дурницею зі своїх студентських спогадів.
Наступного ранку Софія прокинулася з ледь відчутним смутком, але вперше за весь цей пекельний тиждень вона більше не відчувала себе розчавленою і знищеною. У ній прокинулося гостре бажання повернути собі бодай маленьку частинку того легкого, безтурботного життя, яке вона мала до зустрічі з Антоном. «Хороший шопінг — це найкраща терапія, щоб відволіктися», — промайнула в голові мудра думка, і вона, згадавши вчорашню розмову, швидко набрала повідомлення подрузі: «Ну що, ти готова до набігу на магазини?».
Вже за кілька годин Софія стояла перед великим дзеркалом у коридорі своєї квартири, критично оглядаючи себе. Вона застібала ґудзики на легкому вовняному пальті й ретельно поправляла вузол шарфа. Вона твердо вирішила, що цей шопінг із Оленою стане тим самим ковтком свіжого повітря, який допоможе їй відчути себе живою і привабливою. Подруга вже чекала на неї біля виходу з метро, тож Софія, кинувши останній, прискіпливий погляд на своє відображення, швидко замкнула двері й поспішила на зустріч.
Вулиці Києва звично гуділи діловим, неспокійним ритмом. Жовті маршрутки пронизливо сигналили в заторах, а заклопотані перехожі швидко проминали повз, кожен у своїх думках. Софія на повні груди вдихнула прохолодне, насичене кавою та міським пилом повітря і раптом зловила себе на думці, що хронічна напруга поволі відступає.
Олена, як завжди пунктуальна, вже переминалася з ноги на ногу біля центрального входу у великий торговий центр на Почайні. У руках вона тримала великий паперовий стаканчик із гарячою кавою. Її стильний, неймовірно яскравий смарагдовий плащ одразу впадав в око серед сіро-чорної маси перехожих, і Софія, побачивши цю яскраву пляму, мимоволі усміхнулася.
— Ну що, подруго, ти морально готова до повного перезавантаження свого гардеробу? — весело, на всю вулицю гукнула Олена, щедро простягаючи Софії другий стаканчик із ароматним напоєм. — Сьогодні виключно твій день, Софі! Жодних нудних, сірих і безликих речей. Ми шукатимемо тільки щось вибухове, яскраве й максимально стильне!
Софія із вдячністю взяла гарячу каву і з сумнівом похитала головою.
— Слухай, я зовсім не впевнена, що мені зараз підійде щось аж занадто екстравагантне чи яскраве. Давай подивимося просто щось зручне й миле, — скромно відповіла вона, хоча в її тоні вже не було тієї категоричності.
— Та припини ти! Скажи мені чесно, коли ти взагалі востаннє купувала якусь шикарну річ суто для себе, щоб порадувати свою душу, а не для того, щоб відповідати чиїмось там смакам? — Олена театрально, з удаваним обуренням підняла брови й, узявши подругу під руку, рішуче потягла її до величезних скляних вітрин першого ж бутіка. — Тобі зараз життєво необхідно відчути себе розкішною королевою, а не якоюсь там сірою офісною мишкою.
Софія не витримала і розсміялася — Олена завжди володіла цим магічним талантом витягувати її з будь-якої меланхолії.
Вони увійшли до просторого, світлого магазину, де численні стійки буквально ломилися від різноманіття суконь, стильних об’ємних светрів і елегантних пальт. Олена, мов досвідчений мисливець, одразу ж вихопила з вішалки невагому сукню насиченого коралового відтінку й урочисто простягла її Софії.
— Оце — стовідсотково твій фасон і колір. Тобі неймовірно пасуватиме. Ану бігом у примірочну! — скомандувала вона з таким безапеляційним ентузіазмом, що будь-які спроби відмовитися були б марними.
Софія здалася, покірно зітхнула й попрямувала до кабінки, засмикнувши за собою важку штору. Обережно застібаючи потайну блискавку на сукні, вона раптом відчула легке, давно забуте хвилювання: а чи не занадто сміливий цей колір для неї? Але рівно тієї миті, коли вона розвернулася і глянула на себе у велике дзеркало, дівчина просто завмерла.
Шовковиста тканина ідеально, мов друга шкіра, облягала її струнку фігуру, вигідно підкреслюючи тонку талію і миттєво додаючи образу якоїсь аристократичної впевненості. Вона несміливо відсунула штору і вийшла до Олени, яка вже нетерпляче переминалася з ноги на ногу. Її очі захоплено розширилися.
— Софі… ти ж просто богиня! Я ж тобі казала! — на весь магазин вигукнула подруга і радісно кинулася її обіймати, ледь не збивши з ніг.