Подолавши емоції, він піднявся з колін, обтрусив штани і подивився на неї своїм глибоким, проникливим поглядом.
— Знаєш, вище командування наполегливо просить мене допомогти з підготовкою нового покоління бійців, — почав він. — У центральному центрі підготовки сержантського складу. Вони хочуть, щоб я викладав лідерство та основи психологічної стійкості в критичних, екстремальних ситуаціях. Я довго думав і сказав їм, що погоджуся. Але лише за однієї, дуже категоричної умови.
Олена здивовано, з легкою інтригою підняла брову:
— І якої ж саме умови, пане сержанте?
— Ти обов’язково поїдеш туди зі мною.
Вона тихо, по-доброму розсміялася, хитаючи головою:
— Максиме, я дуже сподіваюся, що ти жартуєш. Я не збираюся підписувати жодний контракт із ЗСУ і вдягати форму.
Він хитро, задоволено усміхнувся, підходячи впритул:
— А я і не прошу тебе бути звичайним солдатом, Оленко. Ти будеш запрошеним лектором. Моїм повноцінним партнером. Головним наставником. Тією єдиною людиною, яка на власному прикладі покаже цим молодим хлопцям, що справжня, глибинна хоробрість — це не лише про тактичне вміння влучно стріляти і воювати. Це, в першу чергу, про вміння щиро співчувати і захищати тих, хто поруч.
Олена тепло всміхнулася. Вона перевела погляд на нескінченні, святі ряди героїв навколо них, а потім знову подивилася на того єдиного чоловіка, який зараз стояв прямо перед нею, пропонуючи розділити з ним майбутнє.
— Тоді так, — тихо, але впевнено відповіла вона. — Я згодна.
Минали довгі, насичені подіями місяці. Історія Олени Коваль з часом стала важливою частиною офіційної навчальної програми для служб екстреного реагування та військових медиків по всій країні. Вона багато їздила по навчальних центрах із відкритими лекціями. Вона годинами сиділа в тихих кімнатах, міцно тримаючи за руки заплаканих дружин полеглих воїнів, і обіймала їхніх розгублених дітей. Вона щиро, дзвінко сміялася на вечірніх благодійних телешоу, збираючи кошти на машини для фронту, і так само щиро, тихо плакала в порожніх місцевих церквах, запалюючи свічки.
Але крізь усю цю шалену круговерть подій, визнання і нових обов’язків, вона ніколи не втрачала своєї істинної сутності. Вона назавжди залишалася тією самою простою фельдшеркою швидкої допомоги, яка просто відмовилася втекти. Жінкою, яка без вагань стала живим щитом між лезом жорстокого бандита та абсолютно незнайомим їй юнаком. Звичайною цивільною з глибокими шрамами на тілі і тисячею вагомих причин продовжувати жити, любити і боротися.
На першу, найважчу річницю того страшного нападу вона відчула гостру потребу повернутися на те саме місце. До того самого вуличного кіоску на київських Позняках. Максим чекав її на іншому боці галасливої вулиці, спеціально даючи їй особистий простір для того, щоб вона могла закрити цей гештальт наодинці з собою. Вона повільно підійшла до того місця, обережно поклала одну велику, насичено-червону квітку на холодний бетонний бордюр і ледь чутно, так, щоб чула лише вона, прошепотіла:
— Дякую тобі, Боже, що дозволив мені бути потрібною і сильною тієї страшної ночі.
Коли вона вже підвелася і збиралася йти, маленька, кумедна дівчинка з двома світлими хвостиками раптом легенько смикнула її за край потертих джинсів.
— Вибачте… а ви та сама тьотя-герой із телевізора? — спитала мала, широко розплющивши допитливі очі.
Олена м’яко усміхнулася і опустилася перед нею навпочіпки, щоб бути з дитиною на одному рівні.
— Я не герой, сонечко. Я просто звичайна людина, яка колись змогла допомогти.
Дівчинка широко, по-дитячому щиро усміхнулася, показавши милу прогалину між своїми молочними зубами:
— Я теж дуже хочу допомагати людям, коли виросту великою.
Олена не втрималася і міцно, з ніжністю обійняла цю маленьку мрійницю:
— Якщо ти справді цього хочеш у своєму серці, значить, ти вже допомагаєш цьому світу ставати кращим.
Коли дівчина повільно поверталася через дорогу до свого чоловіка, Максим звично, але так надійно взяв її за пошрамовану руку. Тепле, лагідне сонце повільно, велично сідало над вечірнім Києвом, заливаючи вулиці золотим світлом. Але її дивовижна історія ще зовсім не закінчилася. З кожним врятованим життям, з кожним новим учнем і з кожним новим світанком — вона тільки починалася.