Вони працювали поруч у неймовірно комфортній тиші. Ця ранкова рутина стала для них звичною за останні місяці спільного життя. Коли рука Максима випадково торкнулася руки Катерини, поки вони обоє потягнулися за тарілками, жоден із них не відсмикнув долоню. Це було мовчазне, але дуже красномовне визнання того зв’язку, що невпинно зростав між ними.
— Мій лікар каже, що я можу скоротити процедури до однієї на тиждень, — ніби між іншим зронила Катерина, перевертаючи рум’яний млинець. — Робота нирок відновилася навіть краще, ніж ми сподівалися.
Максим на мить завмер із тарілками в руках.
— Це ж просто чудові новини.
— Так, — погодилася вона, хоча в її голосі прослизнула ледь помітна тривога. — Але це також означає, що мені час серйозно подумати про роботу. Я не можу бути фінансово залежною від вас вічно.
Перш ніж Максим устиг підібрати правильні слова, лункий тупіт дитячих ніг по сходах сповістив про прибуття близнюків. Вони увірвалися на кухню, вже одягнені в яскраву футбольну форму, готові до своєї суботньої гри — ще однієї нової традиції в їхньому житті.
— Мамо! Дядю Максиме! — радісно вигукнув Захар. — Тренер сказав, що я сьогодні буду грати в нападі!
— А мені довірили воротарські рукавички, я буду на воротах! — гордо додав Лука, хапаючи зі столу гарячий млинець.
Сніданок пройшов за гарячим обговоренням футбольної стратегії та шансів їхньої дитячої команди на перемогу. Ранкова напруга між дорослими тимчасово розсіялася. Максим, який у своєму минулому житті ніколи не відвідував спортивних заходів, якщо це не були VIP-ложі для переговорів із партнерами, раптом зловив себе на думці, що щиро переймається успіхами хлопчаків на полі.
На трибунах місцевого стадіону Максим і Катерина сиділи поруч на пластикових сидіннях, спостерігаючи за розминкою дітей. Кілька батьків із повагою кивнули Гордієнку, впізнавши відомого столичного бізнесмена, але ніхто не наважився підійти ближче — його репутація закритої людини все ще йшла попереду нього.
— Як же вони виросли, — тихо зауважила Катерина. — Речі, які ми купували їм у лютому, вже ледь налазять.
— Діти завжди так роблять, — відповів Максим із ледь помітною усмішкою. — Ростуть тоді, коли ти цього найменше очікуєш.
Катерина повернулася і уважно подивилася на його профіль.
— Я не лише про зріст. Вони стали щасливішими. Більш впевненими в собі. І це все завдяки вам, Максиме.
Чоловік заперечно похитав головою, не відриваючись від поля.
— Вони просто дуже сильні хлопці. І в них є ви.
— А тепер у них є і ви, — м’яко сказала Катерина. — Вони постійно про вас говорять. “Дядя Максим показав нам телескоп”, “Дядя Максим пояснив, як літають літаки”, “Дядя Максим навчив нас грати шаховий дебют”.
Максим дивився, як Захар зосереджено веде м’яч до воріт, і його обличчя пом’якшало.
— Я ніколи не очікував, що це станеться, — щиро зізнався він. — Нічого з цього.
— Я теж, — відповіла жінка. — Коли ви з’явилися на порозі нашої старої квартири, я думала, що ви просто дуже багатий чоловік, який вирішив очистити свою совість легкою благодійністю.
— А зараз?
— А зараз я знаю правду.
Їхні очі зустрілися, передаючи одне одному набагато більше, ніж могли б висловити будь-які слова. Цей інтимний момент перервав гучний вибух оплесків — Захар майстерно забив свій перший гол. Максим сам незчувся, як підскочив на ноги, аплодуючи і вигукуючи слова підтримки з таким запалом, якого не відчував під час жодної успішної бізнес-угоди.
Пізно ввечері, коли хлопчики вже бачили десяті сни, Максим і Катерина сиділи на відкритій терасі маєтку. Тепле весняне повітря було напоєне солодким ароматом квітучих вишень. Між ними на плетеному столику лежали роздруківки з сайту оренди нерухомості, які Катерина тихцем переглядала вдень.
— Ці квартири знаходяться занадто далеко від вашої клініки, — насупившись, зауважив Максим, розглядаючи обведені ручкою варіанти на лівому березі Києва.
— Це те, що я реально можу собі дозволити, — прагматично відповіла вона. — Я вже відправила резюме на кілька адміністративних посад. Графік дозволить мені поєднувати роботу з крапельницями.
Максим рішуче відклав папери вбік.
— Є інший варіант.
— Максиме, вислухайте мене… — почала вона м’яко, але він її перебив.
— У цьому будинку сім спалень. Хлопчикам подобається їхня нова школа, ваша медична команда знаходиться зовсім поруч на Печерську. — Він зробив глибокий вдих, збираючи всю свою мужність. — Залишайтеся. Не як мої тимчасові гості, а назавжди.
Катерина відвела погляд. У м’якому світлі садових ліхтарів її профіль здавався виточеним із мармуру.
— Люди почнуть розпускати брудні чутки. Вони скажуть, що я маніпуляторка, яка зачепилася за мільярдера, що ми з хлопцями просто використовуємо вас.
— Хай говорять, що хочуть! — раптом з якоюсь відчайдушною люттю вимовив Максим. — Я витратив п’ять років свого життя, ухвалюючи рішення з огляду на те, що скажуть інші. Я тримав усе під ідеальним, мертвим контролем. З мене досить.
— Що саме ви зараз пропонуєте? — її голос ледь тремтів, ледве здіймаючись над шелестом листя.
Максим простягнув руку через стіл і ніжно, але міцно накрив її долоню своєю.
— Я пропоную нам перестати брехати собі, що це все тимчасово. Я хочу, щоб ми визнали: те, що відбувається між нами, заслуговує на справжній шанс.
Він злегка стиснув її пальці.
— Я не вимагаю відповіді прямо зараз. Просто… не їдьте. Ще ні.
В очах Катерини заблищали сльози, відбиваючи тьмяне світло ліхтарів.
— Мені дуже страшно, — зізналася вона пошепки. — Страшно не вас. Страшно знову повірити в щастя. Страшно дати хлопчикам надію, яку потім можуть відібрати.
— Мені теж страшно, — зізнався Максим, і це була найважча правда в його житті. — Але вперше за всі ці роки я боюся втратити щось набагато сильніше, ніж боюся це відчувати.
Ніч ставала глибшою, прохолоднішою, але жоден із них не розірвав сплетіння рук. Це була їхня мовчазна, спільна угода — зустріти свої найбільші страхи разом.