Перш ніж Максим устиг хоч якось відреагувати на це зізнання, хлопчик чкурнув коридором на кухню, залишивши дорослого, впливового чоловіка абсолютно приголомшеним цією простою, але такою глибокою дитячою мудрістю.
За обідом Максим ловив себе на тому, що постійно милується Катериною. Коли вона щиро розсміялася з якогось жарту Захара, на її обличчі справді з’явилася та сама особлива усмішка, про яку казав Лука. І від цього у грудях Максима розлилося неймовірне, гаряче тепло.
— Погода сьогодні просто розкішна, — сказав Максим, коли вони закінчили з десертом. — Пропоную спуститися до нашого озера.
Близнюки відповіли радісним вигуком. Територія маєтку Максима мала вихід до закритої затоки Дніпра з невеликим приватним пляжем та дерев’яним пірсом. За час літньої спеки це місце стало їхнім найулюбленішим.
Кілька годин потому, коли сонце вже почало хилитися до горизонту, фарбуючи воду в золотаві кольори, Максим і Катерина сиділи на краю пірса, опустивши ноги у воду. Близнюки з вереском хлюпалися на мілині неподалік.
— Я сьогодні зранку дзвонила директору того благодійного фонду, — раптом сказала Катерина, порушивши комфортну тишу. — Попросила дати мені ще кілька днів на роздуми.
Максим повільно кивнув, а його пальці в кишені шортів нервово намацували оксамитову коробочку.
— І що саме тебе стримує від остаточної відповіді?
Катерина повернулася до нього всім корпусом.
— Ти чудово знаєш, що саме, Максиме. Те саме, через що ти сьогодні весь день ходиш сам не свій. — Її погляд став неймовірно ніжним і підтримуючим. — Що б там не вирувало у твоїй голові — просто скажи це вголос.
Максим зробив глибокий вдих, збираючи думки докупи.
— Коли я тоді, в парку, купив у ваших хлопців ту маленьку червону машинку, я й уявити не міг, куди це мене заведе. Я був абсолютно порожнім зсередини. Я не жив, я просто механічно функціонував.
Він перевів погляд на дітей, що бавилися у воді.
— А потім мій величезний склеп раптом наповнився шумом, хаосом і… справжнім життям.
— То це від самого початку була не просто благодійність? — тихо запитала Катерина.
Максим похитав головою.
— Я довго переконував себе, що це просто акт доброї волі. Але правда в тому, що з тієї самої секунди, як я побачив двох маленьких хлопчиків, які так відчайдушно намагалися врятувати свою маму… Вони не просто нагадали мені про мого сина. Вони нагадали мені, що означає любити когось більше за власне життя.
Катерина обережно накрила його долоню своєю.
— А що тепер?
— А тепер я не можу уявити свій дім без тебе. Не можу уявити його без тупоту дитячих ніг. Без твого сміху на моїй кухні. — Максим міцно переплів їхні пальці. — Без сім’ї, якою ми, попри всі обставини, змогли стати.
Дитячий галас трохи віддалився — хлопці побігли вздовж берега, ганяючись за бабками, і залишили дорослих у повній приватності.
— Я роками карав себе, думаючи, що не заслуговую на радість, — продовжив Максим, дивлячись їй у вічі. — Що те, що я вижив, було якимось космічним прокляттям.
— І що змінилося зараз? — прошепотіла вона.
— Зараз я вірю, що Софія і Тарасик дуже хотіли б, щоб я знову став щасливим. З вами.
Максим дістав із кишені коробочку.
— Я ношу її з собою від самого ранку. Шукав ідеального моменту, підбирав правильні слова…
Очі Катерини шоковано розширилися, коли кришка відкинулася, відкривши погляду розкішний вантажний смарагд, що виблискував у променях призахідного сонця.
— Я не пропоную тобі просто фінансову безпеку чи дах над головою, — сказав Максим, і його голос звучав рівно, хоча серце вилітало з грудей. — Я пропоную тобі справжнє партнерство. Справжню сім’ю. Спільне життя, яке поважає наше минуле, але більше не є його заручником.
Він узяв її руку.
— Катерино Волошин. Чи погодишся ти і твої неймовірні сини перетворити цей будинок на наш спільний, вічний дім? Ти вийдеш за мене заміж?
По щоках Катерини покотилися сльози. На якусь довгу, нескінченну мить вона просто дивилася на нього, і Максим не міг прочитати її емоції. А потім вона повільно, дуже впевнено кивнула.
— Так, — прошепотіла вона крізь сльози. — Так, ми залишимося. Так, я вийду за тебе.
Руки Максима помітно тремтіли, коли він надягав каблучку на її тонкий палець. Він притягнув Катерину до себе, і їхній поцілунок — спочатку дуже ніжний, а потім глибокий і жадний — став головною обіцянкою їхнього нового, спільного майбутнього.
— Ого! А що тут відбувається? — пролунав здивований голос Захара.
Близнюки підбігли до них, мокрі, захекані і вкрай зацікавлені. Вони відразу помітили мамині сльози і незвично схвильоване обличчя Максима.
Катерина простягнула руку вперед, показуючи синам каблучку.
— Дядя Максим попросив нас залишитися тут. Назавжди. Стати однією сім’єю.
Хлопці витріщилися на смарагд, потім на дорослих, намагаючись перетравити цю інформацію.
— Тобто… ви одружитеся? — обережно уточнив Лука.
Максим кивнув, дивлячись на них із завмиранням серця.
— Якщо ви не проти.
Близнюки перезирнулися своїм фірмовим телепатичним поглядом, і на їхніх обличчях одночасно розпливлися широчезні, щасливі усмішки.
— А це означає, що ми тепер можемо називати вас татом? — сміливо випалив Захар.
Це просте слово вдарило Максима з такою силою, що в нього перехопило дихання. Він готувався до того, що дітям знадобиться багато часу, щоб звикнути до нового формату стосунків. Натомість ці дивовижні хлопчики подарували йому своє абсолютне прийняття прямо тут і зараз — подарунок, на який він навіть не мріяв сподіватися.
— Для мене це буде найбільшою честю у світі, — хрипко відповів Максим, ледве стримуючи сльози. — Але тільки тоді, коли ви самі будете до цього готові.
Близнюки не стали чекати. Вони з розгону кинулися вперед, обхопивши дорослих своїми мокрими руками в таких міцних групових обіймах, що ледь не звалили всіх чотирьох у воду. Їхній сміх і сльози радості змішалися воєдино під золотими променями сонця, що сідало за Дніпро, освітлюючи народження нової сім’ї.
Пізно вночі, коли діти вже спали, а Катерина милувалася своєю каблучкою у світлі місяця, Максим знову згадав про Тарасика. Але вперше за всі ці роки цей спогад приніс не розривний біль, а світлу, тиху радість. Він знав напевне: його хлопчик схвалив би цей вибір. А в кишені шортів Максим досі носив ту маленьку червону машинку, яка з символу втрати перетворилася на наймогутніший талісман нового життя.
Минуло півроку від дня освідчення на озері. Життя Максима Гордієнка, який колись славився своєю відлюдькуватістю, знову опинилося в центрі уваги. Коли він, тримаючи Катерину під руку, у супроводі двох вишукано одягнених хлопчаків з’явився на щорічному елітному благодійному вечорі в одному з найпафосніших івент-холів столиці, залою побігли зацікавлені шепотки.
— Максиме! — Роман Тарнавський, голова ради директорів його компанії, тепло потис йому руку. — Ми вже грішним ділом подумали, що ти остаточно проміняв бізнес на домашній затишок.
Максим усміхнувся, ніжно поклавши руку на талію Катерини.
— Романе, дозволь представити тобі мою наречену, Катерину.
Вона виглядала просто приголомшливо в елегантній темно-синій сукні, яка ідеально підкреслювала вінтажний смарагд на її пальці. Катерина простягнула руку з абсолютною, спокійною впевненістю:
— Дуже приємно познайомитися, Романе. Максим багато розповідав про ваше надійне партнерство.
На обличчі досвідченого бізнесмена промайнув щирий подив, який швидко змінився теплою усмішкою.
— Мені теж дуже приємно. Знаєте, останні півроку Максима просто не впізнати. Він став… живим. Тепер я розумію, чия це заслуга.