Особливо ж Тарас обожнював свою старшеньку, Настуню, і частенько потайки від дружини балував її солодощами. Родина жила в любові та злагоді, діти росли в атмосфері підтримки. І ось, не встигли батьки й оком моргнути, як промайнули роки, і настав час Насті їхати здобувати вищу освіту.
Дівчина з дитинства мріяла стати лікарем, але першого року удача їй не всміхнулася — пройти величезний конкурс на державне місце до медичного університету не вдалося. Повернувшись додому, Настя не опустила рук: влаштувалася працювати санітаркою в районну лікарню, щоб набратися досвіду й накопичити трохи грошей. Наступного року вона знову поїхала до міста вступати, і цього разу фортуна була на її боці — вона омріяно пройшла на бюджет.
А хлопці-близнюки тим часом подали документи до політехнічного коледжу на спеціальність програмістів і успішно склали іспити з першого разу. Коли діти роз’їхалися по гуртожитках, батьки раптом залишилися в хаті самі.
Спочатку їм стало трохи сумно й незвично тихо, але невдовзі чоловік обійняв Марічку і запропонував: «Слухай, ми ж усе життя тільки для дітей і працювали. Давай тепер хоч трохи для себе поживемо! Поїхали на море, в Одеську область, я вже й путівки на базу пригледів». Порадилися, трохи повагалися, та й вирішили, що так і буде.
І ось вони вже на теплому чорноморському узбережжі. Марічка, яка бачила море вперше у своєму житті, почувалася просто на сьомому небі від щастя. Вона плавала в солоній воді, пірнала, щиро сміялася, мов маленька дитина, збирала мушлі на березі. Її безмежна радість буквально заразила й Тараса, який сидів на теплому піску і насолоджувався тим, що зумів подарувати коханій таку казку.
Але в останній день перед їхнім від’їздом додому погода на узбережжі раптово й різко зіпсувалася. Зірвався холодний штормовий вітер, небо затягнуло свинцевими хмарами, і почав накрапати дрібний, пронизливий осінній дощ.
Незважаючи на це, Марічка твердо вирішила ще бодай разочок скупатися наостанок. Тарас, стурбовано насупивши брови, намагався її відмовити:
— Марічко, сонечко, може, краще не треба? Погода вже зовсім не та, хвилі великі, ще й вітер крижаний.
Але вона наполягла на своєму:
— Тарасику, та я тільки на хвилиночку занурюся! Хочу морю подякувати і попрощатися до наступного року.