Оскільки батьки Тараса жили досить далеко, в іншій області, приїхати на саме свято вони не змогли. На початку двохтисячних такі мандрівки вимагали чималих витрат і часу, якого в простих селян у розпал осінніх робіт завжди бракувало. Тому весілля гуляли скромно, по-домашньому, у Маріччиному селі, як то кажуть, у вузькому колі.
Проте на свято завітали командир Тараса та кілька його армійських товаришів, які привезли молодятам корисні в побуті подарунки. У день свого весілля Марічка буквально світилася від щастя. Вона була вдягнена у просту, але витончену білу сукню, і наречений просто не міг відвести від неї закоханого погляду.
У ту мить вона здавалася йому найкрасивішою жінкою у цілому світі. Її обличчя сяяло щирою радістю, а на щоках грав легкий рум’янець. Тарас ледь міг повірити, що ця неймовірна, чиста душею дівчина тепер його законна дружина. Його серце завмирало від захоплення та гордості, адже вона була його обраницею, його долею.
Після переїзду в рідне село Тараса всі сусіди дуже швидко зрозуміли, чому хлопець так до нестями закоханий у свою молоду дружину. Марічка справді мала золотий характер. Її природна чарівність, працьовитість та безмежна доброта підкорювали всіх навколо: і людей, і навіть свійських тварин, які завжди ластилися до неї.
Вона напрочуд легко знайшла спільну мову з Тарасовими батьками, ставилася до них із глибокою повагою, називала мамою й татом, у всьому допомагала по господарству. Її було просто неможливо побачити роздратованою чи сердитою. На обличчі Марічки завжди грала привітна усмішка, і вона першою бігла на допомогу, особливо коли йшлося про літніх чи самотніх односельців.
Ну просто справжній ангел-охоронець. Коли місцева травниця, баба Параска, вперше побачила Марічку біля криниці, вона одразу відчула її особливу, світлу енергетику. Старенька тоді прицмокнула язиком і сказала сусідкам: «Дівча-то яке світле, а душа в неї чиста, мов сльоза. Така велика рідкість на нашій грішній землі».
Навіть Галя, колишня однокласниця Тараса, яка раніше була налаштована вкрай вороже, невдовзі геть змінила своє ставлення. Вона остаточно зрозуміла, що Тараса вже не повернути, і відпустила всі свої надумані образи. Вирішивши кардинально змінити долю, Галя спакувала валізи й поїхала до обласного центру, де успішно вступила до медичного коледжу.
Провчившись рік, вона вдало вийшла заміж за міського хлопця і навіть подумки дякувала долі за те, що все склалося саме так. «А то залишилася б тут, у селі, коровам хвости крутити все життя», — зверхньо думала вона, насолоджуючись новий міським побутом. Її давня мрія здійснилася — тепер вона почувалася справжньою міською панею.
Тим часом сімейне життя Тараса текло своїм руслом, сповнене тихого щастя, взаємоповаги та гармонії. У визначений термін Марічка народила прекрасну донечку, яку назвали Настунею. А ще за півтора року їхня родина поповнилася відразу двома галасливими хлопчиками-близнюками — Юрком та Михайликом.
Радості Тараса просто не було меж. Він виявився напрочуд турботливим і уважним батьком: після важкої роботи в полі чи майстерні завжди знаходив час для малечі. Тарас любив їх щиро й міцно, навчав майструвати, розповідав історії. Проте, якщо хлопці починали серйозно пустувати, батько вмів бути суворим — вистачало одного його серйозного погляду чи твердого слова, щоб бешкетники заспокоїлися.