Коли металева блискавка на сумці нарешті застібнулася, Марта ухвалила абсолютно імпульсивне, незаплановане рішення. Вона поїде до Олени. Прямо зараз. Їй життєво необхідно було поговорити зі своєю найкращою подругою, вилити їй усю свою змучену душу, розповісти про скасоване весілля і знайти розраду в тих теплих обіймах, які завжди, з самого дитинства рятували її від самотності та відчаю. Вона написала Сашкові коротке повідомлення, щоб він не чекав, і викликала таксі.
Дорогою на віддалену, занурену у вечірні сутінки Троєщину її серце калатало так сильно, що луною віддавало у скронях. Піднявшись на потрібний поверх у старому панельному будинку, Марта натиснула на знайому кнопку дзвінка, з усіх сил намагаючись натягнути на своє змарніле обличчя хоч якусь подобу усмішки, щоб не налякати подругу з порога. Замок сухо клацнув. Двері повільно відчинилися, і на порозі з’явився… Назар.
Він стояв перед нею в самих лише домашніх шортах, із розпатланим зі сну волоссям і почервонілими, пом’ятими очима. А за його широкою спиною, нервово кутаючись у знайомий махровий халат, виринула Олена. В її розширених очах читався тваринний переляк, густо і бридко змішаний із усвідомленою провиною.
Світ навколо Марти зупинився. Повітря миттєво перетворилося на густий бетон, яким неможливо було дихати.
— Марто? А ти що, елементарно попереджати про свій прихід так і не навчилася за стільки років? — несподівано різко, переходячи в напад як найкращий захист, нахабно кинула Олена. Вона демонстративно схрестила руки на грудях, ніби намагаючись захиститися від погляду колишньої подруги.
— Попереджати?! Ти… Ти ще смієш мені чимось дорікати в цій жахливій ситуації?! — голос Марти зірвався на істеричний, надривний крик, і вона фізично відчула, як гарячі сльози подвійної зради мертвим, жорстким вузлом душать її горло. — Я, наївна і сліпа дурепа, довіряла тобі всі свої найбільші таємниці, розповідала все до останньої краплі, ділилася кожним своїм страхом, а ти… То виходить, це твоя блузка тоді лежала в його валізі! Господи, я ж сама особисто купила її тобі на день народження у тому бутику, ти що, забула про це?! Браво, друзі! Вищий бал за вашу геніальну акторську гру! У мене до вас обох лишилося лише одне запитання: за що ви так безжально, так нелюдськи жорстоко зі мною вчинили?
Олена зневажливо, майже театрально пирхнула. Вона кинула швидкий, оцінювальний погляд на Назара, який у цей час боягузливо, мов побитий пес, свердлив очима брудний лінолеум на підлозі, не сміючи підняти очей на Марту. Олена випрямила спину і холодно, з неприхованою злістю заговорила:
— Добре, хочеш почути гірку правду — тоді слухай уважно. Назар насправді кохає мене, а не тебе. Так було завжди, від самого початку їхнього знайомства. Ти ж усе своє нікчемне життя була непробивною, нудною занудою. Спочатку вчилася, як проклята, не бачачи світу білого за своїми книжками, потім з ранку до глибокої ночі горіла своєю дорогоцінною, статусною роботою. Це я, чуєш мене, я сама порадила йому закрутити з тобою цей вигідний роман і навіть одружитися! Усе робилося виключно заради того, щоб ти, як впливова начальниця, швидко просунула його кар’єрними сходами у вашій престижній фірмі. Ти ж у нас така велика розумниця і впливова особа зі зв’язками. А щойно він би міцно став на ноги і отримав посаду — він би все одно кинув тебе і пішов би до мене. Тобі все в цьому житті діставалося легко і просто, ніби на срібному блюдечку, поки я гнула спину на кухнях. Тож настав час трохи поділитися своїм неймовірним успіхом із бідною, нещасною подругою!
— Боже мій… А я ж усе життя вважала тебе своєю єдиною рідною сестрою, — убитим, абсолютно безбарвним і спустошеним голосом прошепотіла Марта. Вона дивилася на Олену широко розплющеними від глибокого жаху очима, абсолютно не впізнаючи в цій жорстокій жінці ту людину, з якою виросла і ділила шматок хліба. — Я ніколи й ні в чому тобі не відмовляла. Ніколи не шкодувала для тебе ні своїх останніх грошей, ні власного, дорогоцінного часу. Як ти взагалі, маючи серце, могла піти на таку ницу, брудну підлість?
Назар продовжував стояти мовчки, немов крижаної води в рот набравши. Він старанно, до болю в шиї уникав її прямого погляду, ховаючись за плечем своєї нової коханої. Марта більше не чекала від них жодних відповідей чи жалюгідних виправдань. Вона різко розвернулася на підборах, із величезною силою грюкнула старими вхідними дверима, відрізаючи минуле, і назавжди, без жодного жалю, пішла з їхнього отруйного життя.
Того ж самого дня, повернувшись у свій порожній офіс, вона рішучим почерком написала офіційну заяву на ім’я генерального директора про своє негайне переведення до львівського філіалу їхньої компанії. Вона несамовито прагнула опинитися якомога далі від цього задушливого, просякнутого брехнею Києва, від болючих, токсичних спогадів, від цієї брудної, подвійної зради людей, яких вважала найближчими.
Рівно через місяць Марта сиділа у своєму новому, просторому і світлому кабінеті. З його великих вікон відкривався розкішний, надихаючий вид на старовинну архітектуру львівської Ратуші. Раптом у важкі дубові двері тихо, але впевнено постукали. На порозі стояв місцевий привітний кадровик, а поруч із ним… тепло і щиро всміхався Сашко.
— Маргарито Василівно, дозвольте вас на хвилинку відволікти від справ. Знайомтеся: це Олександр Павлович, наш новий керівник відділу продажів. Він також зовсім нещодавно перевівся до нашої філії зі столиці, вирішив змінити обстановку, — офіційно, але з дуже теплою, дружньою усмішкою відрапортував кадровик.
— Я знаю, — м’яко і дуже тихо, майже пошепки відповіла Марта, не в змозі відірвати сяючого, сповненого надії погляду від Сашка. — Він не лише блискучий, незамінний спеціаліст, але й надзвичайно чудова, неймовірно надійна людина.
Вони продовжували стояти навпроти одне одного, щиро, без жодних масок чи недомовок усміхаючись. І в цю коротку, але таку важливу мить обоє абсолютно точно, всім серцем відчували: увесь перенесений ними важкий біль і зради назавжди залишилися в минулому. А попереду на них чекає зовсім новий, чистий і по-справжньому світлий початок.