Ранок у столичній квартирі на Оболоні почався з гучного скандалу. Павло сьогодні з самого ранку був просто нетямився від люті. Він з огидою поглянув на свої дорогі ділові штани, які виявилися повністю вкриті світлою котячою шерстю. У його голосі зазвучали грубі, істеричні нотки відчаю.
— Олено, ти тільки подивись на це, мої штани знову в цій клятій котячій шерсті! — кричав він на всю квартиру. — Як же мені це набридло, це просто нестерпно! Скільки ще це буде тривати в моєму домі? Ну зроби вже хоч що-небудь!
Його гучний бас лунав коридорами, наповнюючи затишне ранкове приміщення важкою напругою. Олена, нервово перебираючи в руках рушник, намагалася заспокоїти чоловіка. Вона ловила кожен його погляд, намагалася згладити кути, але всі її зусилля виявлялися марними. Павло, поспіхом збираючись на роботу до свого офісу, продовжував сипати докорами.
Соня, маленька кішечка з неймовірно пухнастою шерстю, тихенько сховалася у своєму затишному м’якому будиночку. Вона міцно скрутилася в клубочок і навіть боялася голосно дихати. Тваринка чудово знала: коли господар у такому гучному настрої, краще не потрапляти йому на очі. Останні пів року Соня жила у цих людей у просторій київській квартирі, після того, як її зовсім крихітною забрали від рідної мами.
Бути маленьким кошеням у світі великих людей — це завжди дуже складно. Її господиня Олена ставилася до неї з особливою любов’ю та безмежною турботою. Жінка часто гралася з пухнастим сірим грудочком, купувала найсмачніші паштети у місцевому зоомагазині «Хвостатий рай» та пригощала спеціальним котячим кормом преміумкласу.
Іноді господиня дозволяла Соні гуляти на заскленому балконі, облаштувавши там справжню спостережну вежу за київськими голубами. Однак у чоловіка господині ставлення до Соні було абсолютно інакшим. Від самого першого дня її появи в квартирі він був категорично проти будь-яких тварин.
Соня одразу відчула цю холодну ворожість і швидко зрозуміла, що з ним краще тримати максимальну дистанцію. Павло ніколи не втрачав нагоди продемонструвати свою зневагу. Він міг різко та грубо струсити кішку з улюбленого крісла, гучно тупнути ногою, щоб налякати її до напівсмерті, або зі злості жбурнути капцем у стіну поруч із нею. Життя для Соні у цій квартирі було схоже на ходіння по дуже тонкій кризі.
Вона щосили намагалася не плутатися під ногами та не привертати зайвої уваги Павла, але іноді це було просто неможливо. І ось сьогодні знову настав один із таких жахливих днів. Гучні крики наводили справжній жах на бідну кішку, яка намагалася стати якомога меншою і непомітнішою у своєму укритті.
Їй залишалося лише сподіватися, що добра господиня зможе владнати ситуацію і хоч трохи заспокоїти розгніваного чоловіка. Олена важко зітхнула, почувши чергову порцію криків зі спальні. Вона чудово знала, що за цим послідує.
Жінка тихо підійшла до Павла, обережно торкнувшись його плеча.
— Павле, дорогий, ну не хвилюйся ти так, я зараз усе швидко почищу валиком, — сказала Олена, намагаючись говорити максимально м’яко.