З цими словами він зірвався з місця і, пригинаючись якомога нижче, рвонув у глибину ангара, майстерно лавіруючи між старими дерев’яними піддонами. Позаду лунали постріли, повітря наповнилося їдким запахом бетонного пилу та горілого пороху, серце скажено гупало у скронях, але чоловік чітко бачив свою ціль.
Ще при вході він помітив його — величезний старий промисловий генератор, який, судячи з характерного маслянистого запаху, досі був заправлений паливом і колись використовувався як резервне джерело живлення. Іван різко загальмував, впавши на коліна біля масивної машини. Він зірвав захисну металеву панель і гарячково взявся за справу: голими руками рвав старі дроти, відкручував паливні шланги. Повернувши головний вентиль тиску, він відчув, як випари дизеля різко вдарили в ніс. Нарешті він витягнув з кишені свою надійну бензинову запальничку. Маленьке жовте полум’я тривожно здригнулося на протязі.
Зробивши глибокий вдих, Іван жбурнув запальничку прямо у витік пального під генератором і з усієї сили відстрибнув за товсту опорну колону. Потужний вибух струснув старий склад, вирвавшись із металевих нутрощів генератора з оглушливим ревом. Залишки скла у вікнах розлетілися на дрібні друзки, іржаві конструкції даху жалібно загули. Потужна ударна хвиля збила нападників з ніг, а густий чорний дим від палаючого мастила миттєво заповнив приміщення, створивши ідеальну димову завісу.
Це був їхній єдиний шанс. Іван миттєво підвівся, схопив Анастасію за руку, і вони наосліп кинулися до запасного виходу. Олексій ішов позаду, прикриваючи відхід. Гаряче повітря обпікало легені, очі нестерпно сльозилися, але вони бігли з усіх сил, поки нарешті не вирвалися з цього хаосу на рятівний сніг. Крижаний нічний вітер ударив в обличчя, наче протверезний ляпас.
Іван на мить обернувся: старий логістичний склад яскраво палав на тлі чорного нічного неба, полум’я жадібно пожирало все всередині. Хаос і густий дим надійно приховали їхню втечу, не залишивши переслідувачам жодного шансу.
Вони добігли до машини Олексія — міцного позашляховика, завбачливо припаркованого в тіні дерев неподалік. Іван рвучко відчинив важкі дверцята, допоміг Анастасії забратися всередину, а Олексій швидко стрибнув за кермо. Автомобіль з пробуксовкою зірвався з місця, залишаючи палаючу промзону далеко позаду.
Напружену тишу в салоні першою порушила Анастасія.
— Усе… справді скінчилося? — прошепотіла вона, важко дихаючи.
Іван уважно подивився на неї. Вперше за всі ці нескінченні дні в її зелених очах не було того тваринного, паралізуючого страху. Там з’явилося щось зовсім інше — відчуття абсолютної свободи.
Смартфон Олексія на панелі коротко завібрував. Він швидко пробігся очима по зашифрованому повідомленню і задоволено усміхнувся.
— Сергія Коваленка і двох його заступників щойно взяли бійці спецназу прямо в його заміському маєтку. Опору не чинили. А депутата Грищенка зняли з чартерного рейсу в Борисполі за п’ять хвилин до зльоту.
Анастасія полегшено видихнула, прикривши очі руками, а Іван лише втомлено хмикнув. Час розплати нарешті настав.
Минуло три тижні. Анастасія сиділа на зручній дерев’яній лавці в затишному саду імені Шевченка, в самому центрі Харкова. Вона пила гарячий лате, мружилася від яскравого зимового сонця і просто спостерігала за містянами, що поспішали у своїх справах. Вона більше не здригалася від кожного гучного звуку, не озиралася через плече. Свобода виявилася найп’янкішим почуттям, яке вона коли-небудь відчувала у своєму житті. Іван сидів поруч, розслаблено потягуючи міцну чорну каву.
— Ну що, дівчинко, вже думала, що робитимеш далі? Маєш якийсь план на життя? — запитав він із теплою, майже батьківською усмішкою.
— Так, — просто і щиро відповіла вона, і це була абсолютна правда. Іван схвально кивнув.
— Знаєш, — додав він після невеликої паузи, хитро примруживши очі. — А ти ніколи не думала спробувати себе за кермом великого тягача?
Анастасія дзвінко, щиро розсміялася — так легко і вільно, як не сміялася ще ніколи.