Тягар відповідальності за слова Анастасії повис у морозному повітрі Броварів. Іван фізично відчув, як саме в цю секунду світ безповоротно змінився. Дівчина більше не була наляканою втікачкою — вона стала повноцінним воїном у цій грі. Шляху назад більше не існувало ні для кого з них.
Олексій швидко запрацював пальцями по клавіатурі ноутбука, підключаючись до мережі через зашифровані VPN-канали та “лукові” маршрутизатори.
— Це буде непросто і займе кілька хвилин, — пробурмотів він, не відриваючись від мерехтливого екрана. — Як тільки алгоритм почне масову розсилку, усі, чиї імена є у файлах, отримають сповіщення від своїх служб безпеки. У нас буде обмаль часу на відхід.
Іван притулився спиною до холодної цегляної стіни, уважно скануючи очима в’їзд на територію складу.
— Наскільки обмаль? — напружено запитав він.
Олексій різко видихнув, натискаючи чергову комбінацію клавіш.
— Години. А якщо їхні “пси” вже десь у цьому районі — можливо, лічені хвилини.
Анастасія, яка стояла поруч, ще міцніше стиснула кулаки.
— То що нам залишається робити? — запитала вона, дивлячись на зелені рядки коду, що бігли по чорному екрану.
Олексій розвернув до них ноутбук. У Івана радісно тьохнуло серце — на екрані була відкрита програма для масової розсилки.
— Я відправляю це не лише в топові ЗМІ, — пояснив Олексій з хижою посмішкою. — Правоохоронним органам Європи, хакерським угрупованням, активістам — усім, хто ненавидить цих “господарів життя”. Я налаштував скрипт так, що зупинити передачу даних вже неможливо.
Іван здивовано підняв брову.
— А якщо їхні кишенькові прокурори спробують зам’яти справу і видалити файли з серверів?
Олексій тихо розсміявся.
— Саме тому я не залишаю їм жодного шансу. Тисячі отримувачів одночасно. Блогери, форуми, темні куточки інтернету. Це не просто витік інформації — це інформаційне цунамі, яке змиє їх усіх.
Іван схвально присвиснув.
— Ти завжди вмів влаштовувати блискучі диверсії, друже.
— Цього разу, Ваню, пожежники не приїдуть, — відповів колишній розвідник.
Анастасія глибоко вдихнула, ніби перед стрибком з парашутом.
— Роби це, — сказала вона без тіні вагання.
Палець Олексія на мить завис над клавішею «Enter». А потім різко і впевнено натиснув її.
Світ змінився тієї ж самої миті, щойно Олексій натиснув клавішу. Спочатку це були лише поодинокі сповіщення в закритих Telegram-каналах та на форумах антикорупційних активістів. Потім — немов прорвало гігантську греблю. Екран смартфона Олексія почав безперервно вібрувати від пуш-повідомлень. Великі новинні портали один за одним видавали термінові новини з позначкою “Блискавка”. “Безпрецедентний витік даних”, “Віктор Грищенко під прицілом детективів НАБУ”, “Тіньова імперія Сергія Коваленка розсекречена хакерами” — заголовки кричали про початок найгучнішого скандалу десятиліття.
Іван перевів погляд на Анастасію. Вона невідривно дивилася на мерехтливий екран. Її змерзлі руки дрібно тремтіли, але в очах горіла справжня, незламна рішучість. Кримінальна імперія її батька, яка ще вчора здавалася непорушною монолітною скелею, прямо зараз розсипалася на попіл на очах у всієї країни.
Раптом тьмяний вуличний ліхтар, що освітлював ангар через розбиті вікна, різко згас. Склад миттєво поринув у густу, в’язку темряву. Інстинкти Івана, загартовані роками небезпечних нічних рейсів, спрацювали блискавично.
— Лягайте! За ящики! — хрипко крикнув він, хапаючи Анастасію за куртку і тягнучи її за масивні металеві контейнери. Олексій без жодного зайвого руху вихопив з-під тактичної куртки зброю, його очі гарячково сканували темряву.
Тишу розірвали глухі хлопки пострілів, що луною розкотилися по величезному порожньому приміщенню. Іван силоміць притиснув дівчину до холодної бетонної підлоги, чуючи, як кулі зі злісним дзижчанням рикошетять від іржавих стін ангара. У слабкому світлі місяця, що пробивався крізь дірявий шифер, він розгледів темні силуети. Це були треновані, екіпіровані люди — “зачистники”, яких послав Коваленко. Хуртовина надворі повністю заглушила шум двигунів їхніх позашляховиків, і тепер вони були тут, щоб назавжди закрити роти небажаним свідкам.
— Нам треба негайно забиратися звідси! — в паніці крикнула Анастасія, інстинктивно затуляючи вуха руками від гуркоту.
Олексій, методично і прицільно відстрілюючись із-за укриття, похмуро кинув:
— Блискуча ідея, тільки вихід вони вже перекрили!
Іван до болю стиснув щелепи. Відступати було нікуди, ангар стрімко перетворювався на бетонну пастку. У його голові блискавично дозрів вкрай ризикований план. Він міцно схопив Олексія за лікоть.
— Прикрий мене. Стріляй по всьому, що рухається, і не дай їм підійти ближче.
Колишній розвідник скептично підняв брову, не припиняючи контролювати свій сектор.
— Сподіваюся, твій план кращий, ніж просто героїчно загинути?
Іван нервово усміхнувся.
— Просто довірся мені.