Учні відновили практику, їхні рухи стали більш напруженими, різкими і обережними. Катерина продовжувала монотонно мити підлогу, стоячи спиною до групи. Вона вже майже закінчила з периметром, залишався лише невеликий шматок біля лав.
Роблячи черговий рух шваброю на себе, Катерина випадково зачепила довгою дерев’яною ручкою металеву термопляшку для води, яку хтось із клієнтів недбало залишив на самій підлозі. Пляшка перекинулася з гучним, дратівливим металевим дзвоном, покотилася і зупинилася прямісінько на краю білого татамі.
Усі голови в залі миттєво повернулися в її бік. Учні завмерли. Раптова тиша стала просто оглушливою. Катерина скам’яніла, її серце, здавалося, впало кудись у шлунок.
— Пробачте мені, будь ласка, — прошепотіла вона, відчуваючи, як щоки палають від сорому. Жінка швидко відставила швабру і кинулася піднімати чужу пляшку.
Тимур Валуєв повільно обернувся. На його обличчі застиг вираз чистого, нестравного роздратування. Він дивився на Катерину так, ніби вона була якоюсь огидною комахою, яку він щойно виявив на своїй ідеальній підлозі.
— Що ти сказала? — перепитав він оманливо тихим голосом.
— Я сказала, що дуже перепрошую, пане Тимуре, — повторила Катерина трохи голосніше, хоча її голос помітно тремтів. Вона розгублено тримала пляшку в руках, не знаючи, куди її подіти. — Це вийшло випадково.
Тимур рушив до неї. Його кроки були повільними, розміреними, як у хижака. Він зупинився за метр від неї, змусивши жінку задерти голову, щоб дивитися йому в очі.
— Випадково, — протягнув він, дозволяючи цьому слову зависнути в повітрі, наче якомусь неприємному запаху. Він зневажливо оглянув її запрану сіру форму, зношені гумові рукавички та брудну воду у відрі.
На його обличчі розпливлася повільна, зверхня усмішка.
— Це місце вимагає максимальної концентрації, — голосно промовив він, читаючи лекцію так, щоб чув кожен учень. — Ми практикуємо тут смертельне мистецтво. Будь-які відволікання можуть бути небезпечними. Ти хоч здатна це зрозуміти своїм розумом?
— Так, я розумію. Цього більше не повториться, — тихо відповіла Катерина. Її хотілося просто провалитися крізь землю, розчинитися в цих ідеально натертих дошках паркету.
Але Тимур не збирався так просто закінчувати. Він побачив чудову можливість — можливість влаштувати показове шоу для своєї публіки і потішити власне его.
— Знаєте, — сказав він, повільно кружляючи навколо неї, мов акула навколо пораненої здобичі. — Я часто спостерігав за тим, як ти працюєш. Приходиш сюди щовечора, соваєш цю швабру туди-сюди. Така тиха. Така… покірна.
Він вимовив слово “покірна” так, ніби це була найгірша образа у світі, ознака невиліковної слабкості. Потім він різко повернувся до своїх учнів.
— Увага всім! На сьогоднішньому уроці у нас є особлива гостя.
Кілька хлопців нервово гигикнули. Богдан, який щойно отримав наганяй, виглядав відверто щасливим, що увага тренера переключилася на когось іншого. Інший учень, вдумливий і спокійний юнак на ім’я Максим, спостерігав за цією сценою нахмурившись. Він міцно схрестив руки на грудях, і було видно, що йому максимально некомфортно від того, що відбувається.
— Скажи мені, — звернувся Тимур знову до Катерини. — Як ти думаєш, чим ми тут займаємося щодня?
Жінка розгубилася від такого питання.
— Ви… ви навчаєте бойових мистецтв.
— “Я навчаю бойових мистецтв”, — передражнив він її високим, писклявим голосом. — Саме так. І що це, по-твоєму, означає?
Він не став чекати на її відповідь.
— Це означає, що ми навчаємо сили. Дисципліни. Поваги. — Він витримав драматичну паузу. — Це про те, щоб знати своє місце в цьому світі. Деякі люди народжені бути бійцями. Вони ведуть за собою. Вони вимагають до себе поваги.
Він широким жестом вказав на себе та своїх міцних учнів.
— А деякі люди… ну, деякі люди просто миють за нами підлогу.
Ці слова боляче вдарили Катерину, наче ляпас. До горла підступив гіркий клубок. Вона важко працювала все своє життя. Сама піднімала на ноги доньку, тягнучись з останніх сил, щоб сплатити за оренду квартири та школу. Вона завжди вчила Соломію, що будь-яка чесна праця має свою гідність.
А тепер, на очах у цих молодих, забезпечених чоловіків, її життя, її жертви використовували як дешевий жарт для самоствердження.
— Б’юся об заклад, ти ніколи в житті не брала участі у справжній бійці, еге ж? — продовжував тиснути Тимур, і його посмішка ставала все ширшою.
Катерина заперечно похитала головою, дивлячись на свої старі кросівки.
— Ніколи.
— Звісно, що ні, — пирхнув він. — Твої руки створені для того, щоб терти бруд, а не для того, щоб завдавати ударів.
І тут він зробив те, що викликало хвилю шоку навіть серед його учнів. Він витягнув руку і вказав пальцем прямо на неї.
— А як щодо невеликої демонстрації? Для мого класу.
Катерина різко підняла голову. Очі її розширилися від жаху.
— Що?
— Демонстрація, — очі Тимура хижо зблиснули. — Ти і я. Прямо тут, на татамі. Ми покажемо цим хлопцям різницю між тренованим воїном і звичайною… людиною з вулиці.
У залі запанувала гробова тиша. Учні витріщилися на тренера. На їхніх обличчях читалася суміш нерозуміння і якогось хворобливого інтересу. Максим, той самий спокійний хлопець, зробив пів кроку вперед, ніби збираючись втрутитися, але завмер, не наважуючись перечити авторитету.
Катерина ледве стояла на ногах від паніки.
— Пане Тимуре, я… я не можу. Я поняття не маю, як битися.
— У цьому ж і весь сенс! — вигукнув Валуєв з гучним, театральним реготом. — Це буде дуже пізнавальний досвід. Не бійся, я тебе не покалічу. Сильно.
Він широким жестом запросив її в самий центр білого мата.
— Ну ж бо. Не соромся. Покажи моїм учням, що буває, коли хтось без краплі дисципліни потрапляє у світ, якого він не розуміє.
На очі Катерини навернулися сльози образи. Вона опинилася в пастці. Відмовитися означало накликати на себе ще більше знущань і, можливо, втратити роботу, яка була їй життєво необхідна. Погодитися — було просто немислимо.
Вона була прибиральницею. Матір’ю. А не боксерською грушею для роздутого його цього негідника.
— Будь ласка, — благала вона, і її голос зрадницьки зірвався. — Просто дозвольте мені закінчити прибирання і піти.
— Що таке? Страшно? — продовжував глузувати Тимур. — Та не трусися ти так, я буду бити легенько.