Артем Коваленко втомлено послабив вузол краватки й ще раз поглянув на суму, що світилася на екрані смартфона. Двісті тисяч гривень. Сума була чималою, але мама терміново потребувала допомоги з медичними рахунками. Він обережно, намагаючись не шуміти, витягнув банківську картку дружини з її улюбленого шкіряного гаманця. Чоловік діяв акуратно, намагаючись не зім’яти інші картки та дрібні чеки з супермаркетів.
Ірина ніколи не відмовляла в допомозі його батькам. Вона завжди була щедрою та розуміючою, хоча останнім часом їхнє власне фінансове становище стало трохи напруженим. За вікном мрячив типовий осінній львівський дощ, краплі ліниво стікали по склу, створюючи в кімнаті меланхолійну атмосферу.
— Ти ж не збіднієш, люба, — ледь чутно прошепотів Артем, швидко вводячи реквизити в додаток онлайн-банкінгу.
Коротка вібрація та знайомий звук вхідного пуш-сповіщення змусили його здригнутися. Переказ успішно надіслано. Артем уже збирався покласти золотисту картку назад до гаманця, коли раптом вирішив перевірити загальний баланс. Він просто хотів переконатися, що на рахунку залишилося достатньо коштів для щоденних витрат Ірини — на продукти, бензин чи каву з коліжанками.
Він натиснув на вкладку «Історія операцій» і завмер. Його рука зі смартфоном почала дрібно тремтіти, а в горлі миттєво пересохло. На яскравому екрані світилася дивна, абсолютно незрозуміла транзакція, датована вчорашнім пізнім вечором.
Переказ коштів. Одержувач: Марк Антонович Зборовський. Сума: 450 тисяч гривень.
Артем кілька разів кліпнув очима, до останнього сподіваючись, що це просто технічний збій або він помилився нулями. Але безжальні цифри залишалися незмінними. Хто такий цей Зборовський? Чому Іра переказала йому таку колосальну суму грошей? І, що найголовніше, чому вона навіть словом про це не обмовилася? У голові чоловіка миттєво промайнули уривки спогадів за останній місяць.
Він згадав, як останніми тижнями Ірина часто затримувалася на роботі. Як усе частіше нервово перевіряла телефон, а коли він несподівано заходив до кімнати, поспішно блокувала екран і ховала апарат до кишені домашнього халата. Тоді ці дрібниці здавалися незначними — ну, стрес на роботі, з ким не буває. Артем важко провів долонею по обличчю, немов намагаючись стерти ці неприємні, липкі думки. У грудях з’явилося тягуче, холодне відчуття тривоги.
— Тату, ти чого такий блідий? — несподівано пролунав дзвінкий голос доньки з коридору.
— Все нормально, Алісо, — Артем поспішно заблокував телефон і сховав його до кишені джинсів. — Просто на роботі трохи вимотався.
П’ятнадцятирічна донька пройшла на кухню, на ходу збираючи своє русяве волосся у недбалий хвіст. Її легка хода, міміка, жести — усе до болю нагадувало Ірину в молодості. Та ж витонченість рухів, та ж ледь помітна, загадкова усмішка.
— Мама сьогодні знову пізно прийде? — Аліса дістала з холодильника баночку йогурту і запитально подивилася на батька.
— Напевно, — відгукнувся Артем, щосили намагаючись, аби його голос звучав максимально буденно. — У неї зараз дуже багато роботи.
Роботи? Або він просто не має жодного уявлення, де вона насправді проводить свій час? Чотирнадцять років у шлюбі, і ось він раптом відчув, що зовсім не розуміє, про що думає його власна дружина, чим вона живе і що приховує. Телефон у кишені здавався розпеченим вугликом, який обпікав ногу. Хотілося негайно, тієї ж секунди подзвонити Ірині й вимагати пояснень.
— Пап, а можна я сьогодні до Машки піду? — Аліса з надією подивилася на батька. — У неї там нова крута програма для монтажу відео на комп’ютері з’явилася. Хочемо спробувати змонтувати ролик для школи.
— Так, звісно, — Артем кивнув, ледь усвідомлюючи сенс її слів. У його голові зараз роїлися зовсім інші думки.
Перевірити соціальні мережі. Знайти цього Зборовського. Обдзвонити спільних знайомих. “Ні, краще поки не привертати зайвої уваги”, — промайнула твереза думка.
— Тільки щоб о восьмій була вдома, добре? — додав він машинально, напрацьованим батьківським тоном.
— Зрозуміла! Дякую, татусю! — Аліса швидко чмокнула його в неголену щоку і побігла до своєї кімнати збиратися.