Минуло ще два тижні. Після тієї страшної кровотечі організм Григорія Савицького, ніби зрозумівши, що смерть відступила, почав стрімко відновлюватися. Імуносупресивна терапія працювала бездоганно. Банкір уже міг самостійно підводитися з ліжка і повільно ходити коридорами «Столичної Перлини», спираючись на масивну дерев’яну палицю. Його обличчя повернуло здоровий колір, хоча в очах назавжди залишився відбиток людини, яка зазирнула за межу.
Альона та Леонід продовжували регулярно з’являтися у відділенні. Дружина намагалася повернути їхнє спілкування у звичне, прохолодно-статусне русло, а бізнес-партнер уже приносив перші теки з документами на підпис. Марина ж, навпаки, приходила вкрай обережно, як тінь, лише пізно ввечері, коли законна дружина вже їхала до свого розкішного будинку на Печерську. Савицький багато мовчав, дивлячись на коханку з якоюсь важкою провиною, але жодного разу не відштовхнув її.
Зоряна ж просто раділа. Її життя поступово поверталося до звичної рутини: швабра, дезінфектори, гори брудної білизни. Але тепер усе було інакше. Завідувач Ковальський час від часу кликав її до ординаторської, щоб дати почитати нові випуски медичних вісників, а хірург Завадський щоразу шанобливо вітався, цікавлячись її думкою щодо складних випадків. Її більше не вважали безмозкою прислугою.
Одного сонячного київського ранку, коли золоте осіннє листя билося у вікна клініки, Зоряна заповнювала журнал обліку в кабінеті Ковальського. Завідувач саме переглядав виписні епікризи.
Раптом двері кабінету повільно відчинилися. На порозі стояв Григорій Савицький. Він спирався на палицю, а в іншій руці тримав просто неймовірний, розкішний букет білих троянд. За його спиною виднівся особистий секретар, який, вочевидь, і привіз ці квіти за дорученням шефа.
Під здивованими поглядами Ковальського та Зоряни, фінансист повільно, важко ступаючи, підійшов до столу. Він простягнув букет санітарці.
— Це вам, Зоряно. За моє життя, — його голос звучав трохи хрипко, але дуже щиро. — Я, безумовно, перерахую солідну суму на рахунок клініки, але спершу хотів подякувати вам особисто. Очі в очі.
— Ой, що ви… Григорію Миколайовичу, — Зоряна густо почервоніла, притискаючи важкі квіти до грудей. — Не варто було так турбуватися. Це ж просто моя робота.
— Ваша робота — мити підлогу, — м’яко усміхнувся Савицький, спираючись обома руками на палицю. — А ви зробили те, чого не змогли зробити люди з десятками регалій. Орест Петрович розповів мені вашу історію. Про ваших батьків. Про те, що ви були змушені покинути медичний університет.
Зоряна відчула, як від цих слів у неї перехоплює подих. Вона розгублено подивилася на завідувача, який лише тепло кивнув.
— Я не люблю залишатися в боргах, — продовжив банкір, дивлячись дівчині прямо в очі. — Я вже доручив своїм юристам зв’язатися з ректоратом Національного медичного. Ми оплатимо ваше поновлення на контракті. До самого випуску. Ви маєте стати лікарем, Зоряно. Це моя вам інвестиція. Вважайте це моєю спокутою за ті гріхи, про які я марив у реанімації.
Зоряна завмерла. Поновити навчання? Це була її найболючіша, найпотаємніша мрія, яку вона давно поховала під нашаруваннями життєвих проблем. Сльози безмежної вдячності бризнули з її очей, вона навіть не намагалася їх приховувати.
— Я… я навіть не знаю, як вам віддячити… — прошепотіла вона, ледь стримуючи ридання.
Але цієї зворушливої, світлої миті двері кабінету розчахнулися з такою силою, що вдарилися об стіну. На порозі стояла Альона. Вона приїхала раніше звичайного і, дізнавшись від секретаря, куди пішов чоловік, помчала слідом. Побачивши Григорія з розкішним букетом перед санітаркою, жінка спалахнула від люті. Її найгірші параноїдальні підозри нібито підтвердилися.
— Оце так сцена! — істерично, зриваючись на крик, вигукнула Альона. — Я місяць не спала, рятувала твої активи, домовлялася з Леонідом, а ти… ти даруєш троянди цій провінціалці?!
— Альоно, вгамуйся негайно, — Савицький насупився, його голос став жорстким. — Ця дівчина врятувала мені життя. Я просто віддячив їй, запропонувавши оплатити навчання. Не влаштовуй тут своїх фірмових істерик.
— Навчання?! — дружина зробила крок уперед, свердлячи Зоряну поглядом, повним чистої ненависті. — Я ж казала, що ти просто мисливиця за чужими грошима! Ти все це підлаштувала, щоб влізти в довіру до мого чоловіка!
Ситуація загострювалася щосекунди. Ковальський підвівся, збираючись втрутитися і виставити скандальну дружину за двері, але сталося те, чого не очікував ніхто.
У коридорі почулися швидкі кроки, і до кабінету несміливо зазирнула Марина. Вона приїхала забрати свої результати аналізів з жіночої консультації, яка знаходилася в сусідньому корпусі, і вирішила на хвилинку забігти до коханого, думаючи, що Альони ще немає.
Зав’язалася німа, просто електрична сцена. У тісному кабінеті завідувача опинилися одразу три жінки, долі яких зіткнулися в одній точці.
Альона різко обернулася на звук. Вона зміряла незнайомку в тренчі крижаним поглядом, і раптом її очі розширилися від жаху. Вона інтуїтивно зрозуміла: ось вона. Справжня загроза. Погляд Альони ковзнув нижче, і вона побачила те, чого так боялася все своє заміжнє життя — Марина більше не могла приховувати свій округлий живіт під розстебнутим плащем.
Серце законної дружини ніби зупинилося.
— Грішо… — прошепотіла Альона, задкуючи до столу. Вона перевела палаючий погляд на чоловіка: — Хто… хто це така?
