По той бік ілюмінаторів, у тісній кабіні бойового Су-27, командир ескадрильї Андрій Мороз із непідробним, наростаючим шоком спостерігав за справжнім дивом. Величезний пасажирський «Боїнг», який ще хвилину тому безпорадно перекидався у вільному падінні, мов сухий осінній лист, раптом перестав розгойдуватися. Його понівечені крила вирівнялися по лінії горизонту, і лайнер плавно, хоч і важко, перейшов у стабільну глісаду.
— «Сокіл-2», ти взагалі бачиш це? — натиснув кнопку радіозв’язку Мороз, звертаючись до своєї веденої. — Я уявлення не маю, хто там у них зараз перехопив штурвал, але те, що вони витворяють, фізично неможливо. Вони ламають усі закони аеродинаміки. І, хай йому грець, це працює!
Тим часом усередині розпеченої від напруги кабіни Валерія вела свій найважливіший бій. Жорсткі, невблаганні закони фізики сплелися воєдино з її роками кривавого бойового досвіду. Кожен міліметровий рух її зап’ясть був вивіреним до ідеалу. Вона не просто керувала машиною — у ці секунди вона стала її єдиним вцілілим нервовим центром.
— П’ять тисяч футів! Швидкість двісті шістдесят вузлів! — гучно доповіла Ірина Савченко. Вперше за останні пів години справжнього пекла в її зірваному голосі пробилася тонка, крихка нотка надії. — Вертикальна швидкість падіння стрімко падає! Ми… Господи, ми справді трохи вирівнюємося!
— Михайле, слухайте мене уважно, — різко скомандувала Лєра, не відриваючи погляду від розмитих контурів землі. З її чола стікали краплі поту. — Негайно зв’яжіться з диспетчерською вежею «Озерного-2». Передайте їм, що ніяких кіл над аеродромом ми робити не зможемо. Ми заходимо прямо, на їхню найдовшу злітну смугу. Іншого шансу не буде.
Капітан Гармаш мовчки кивнув і натиснув тангенту. До його голосу нарешті повернулася та сама знайома, залізна капітанська впевненість:
— Вишка «Озерне-2», це «СкайЛенд 847». Доповідаю: ми частково відновили контроль над курсом судна. Запитую екстрений, прямий захід на посадку без виконання маневрів.
Відповідь військового диспетчера вдарила в навушники миттєво — сухо, по-армійськи лаконічно:
— «СкайЛенд 847», вас почув. Прямий захід дозволяю. Ваша смуга — двадцять п’ять. Вітер біля землі зустрічний, п’ять метрів за секунду. Усі пожежні розрахунки та реанімобілі вже вишикувалися вздовж бетонки. Ми чекаємо на вас, хлопці.
— Чотири тисячі футів, швидкість тримаємо на двісті п’ятдесят, — монотонно, мов метроном, відраховувала Савченко.
Віктор Романенко, чия гординя та непохитна віра в корпоративні інструкції щойно були розбиті вщент, тепер мовчки стояв позаду. Він з абсолютним, щирим захопленням дивився на тонкі руки дівчини, які впевнено приборкували металевого монстра.
— Майоре Гончар… — тихо, майже пошепки промовив сивочолий екзаменатор. — Як вам вдається так філігранно, до міліметра, тримати цю колосальну масу в повітрі лише на одному напівмертвому двигуні?
— Це просто сотні годин практики на машинах, фюзеляжі яких були наскрізь прошиті осколками над дуже небезпечними територіями, — сухо відповіла Валерія, повністю зосереджена на маневрах. — Фізика не має упереджень. Вона однаково працює що для крихітного винищувача, що для вашого трьохсоттонного гіганта. Головне — навчитися відчувати залишкову енергію борту.
За броньованими дверима, у пасажирському салоні, жахлива м’ясорубка з вібрацій та неконтрольованих кренів почала стихати. Люди, які ще хвилину тому прощалися з життям, відчули, що хаотичне падіння змінилося на щось схоже на керований, хоч і до біса жорсткий, політ. Старший бортпровідник Марко Величко мертвим хватом тримався за своє відкидне крісло, затамувавши подих і не кліпаючи дивлячись у маленький ілюмінатор.
— Три тисячі футів! Я бачу початок смуги! — з істеричним полегшенням вигукнула Ірина.
Романенко, який нарешті змирився з власною безпорадністю перед обличчям цієї катастрофи, повільно похитав головою.
— Валеріє, я маю просити у вас вибачення, — сказав він, дивлячись на її зосереджений профіль. — Те, що ви зараз робите з цим літаком, теоретично неможливо.
— Це неможливо лише тому, — спокійно відрізала Лєра, ювелірно зменшуючи тягу за секунди перед торканням, — що мої суворі інструктори в харківському університеті колись вбили мені в голову одну істину: слово «неможливо» зазвичай означає лише те, що цього сценарію просто немає у вашій зручній методичці.
Рейс 847 торкнувся пощербленої бетонки військового аеродрому «Озерне-2» о 12:47 за київським часом. Це сталося з такою неймовірною, філігранною м’якістю, яка суперечила всім законам логіки для літака з випаленою гідравлікою. Перелякані до смерті пасажири в салоні навіть не одразу зрозуміли, що шасі вже котяться по землі. І лише коли вцілілий лівий двигун дико заревів на реверсі, а корпус різко смикнувся від екстреного гальмування, до них дійшло: вони живі. Вони врятовані.
Коли багатотонна, скалічена машина нарешті завмерла наприкінці найдовшої смуги, у кабіні пілотів запанувала глибока, майже вакуумна тиша. Тільки чути було, як остигає розпечений метал. Капітан Гармаш важко відкинувся на спинку свого крісла, немигаючим поглядом дивлячись на вимкнені прилади. Другий пілот Ірина Савченко сховала обличчя в тремтячих долонях і тихо, не соромлячись, розридалася від пережитого стресу. А екзаменатор Романенко просто стояв, спираючись на стінку, вражений до самої глибини душі.
Валерія Гончар спокійно перевела тумблери живлення у безпечний режим, зняла з шиї навушники і потягнулася до мікрофона внутрішнього зв’язку.
— Пані та панове, говорить кабіна пілотів, — пролунав її рівний, професійний голос на весь змучений салон. — Вітаємо вас на військовому аеродромі «Озерне-2». Будь ласка, залишайтеся на своїх місцях і не відстібайте ремені до прибуття пожежних та рятувальних служб.
На секунду в салоні повисла мертва тиша. А потім він просто вибухнув. Сотні людей одночасно закричали, заридали в голос і почали шалено плескати в долоні. Це були найщиріші овації живих людей.
А високо в небі командир ескадрильї Андрій Мороз саме закладав віраж, заходячи на посадку слідом за врятованим гігантом.
— КП «Зоря», це «Сокіл-Ведучий», — натиснув він тангенту. — Спостерігаю успішну зупинку цивільного борту. Захід і торкання були виконані просто бездоганно, це вищий пілотаж. Прошу надати інформацію: хто з їхнього екіпажу пілотував судно на фінальному етапі? Диспетчери ж передавали, що рулі мертві.