За потовщеним склом кабіни невблаганно наближалася земля. Альтиметр безжально відмотував цифри вниз: лайнер провалився крізь позначку в десять тисяч футів. Валерія мовчки притиснулася до стінки кабіни, дозволивши Романенку перехопити ініціативу. Вона з холодним, гірким розумінням спостерігала, як цей досвідчений, але зашорений чоловік гарячково намагається застосувати книжкові процедури, які не мали жодного шансу на успіх.
Дорогоцінні сотні метрів висоти випаровувалися кожної секунди. Лєра запропонувала їм свій унікальний, вистражданий досвід порятунку, а її пропозицію жбурнули їй в обличчя. І не тому, що її план був хибним, а виключно тому, що на ній був в’язаний светр, а не фірмовий кітель із золотими смужками.
На висоті семи тисяч футів, коли вертикальна швидкість вільного падіння сягнула жахливої позначки у чотири тисячі футів за хвилину, стіна самовпевненості Романенка дала тріщину. Він нарешті усвідомив те, що Гармаш із Савченко зрозуміли ще п’ять хвилин тому: їхній правильний, системний підхід зазнав нищівного фіаско.
Романенко тремтячою рукою схопив мікрофон:
— «Київ-Радар», це «СкайЛенд 847»… — видавив він із себе, намагаючись зберегти залишки професійної гідності. — Ми не здатні зупинити зниження. Стандартні аварійні процедури не дають результату. Борт не керований.
Відповідь столичного диспетчера пролунала як вирок — сухо, похмуро і чітко:
— «СкайЛенд 847», вас зрозумів. Усі екстрені служби області піднято по тривозі. Ваш єдиний шанс — військовий аеродром «Озерне-2» під Житомиром. Лягайте на курс нуль-дев’яносто. Відстань до смуги — п’ятнадцять миль.
П’ятнадцять миль. З їхньою поточною траєкторією падіння це означало, що у них є щонайбільше три хвилини до зіткнення з землею. Ірина Савченко з непідробним жахом подивилася на командира.
— Михайле… у нас менше трьох хвилин. Далі — ліс і смерть.
Капітан Гармаш, який від нелюдської напруги ледь не вирвав штурвал із кріпленнями, відчув, як усередині щось обірвалося. Це була точка неповернення. Його літак гинув. Його пасажири кричали за спиною. Усі корпоративні правила та інструкції миттєво втратили сенс і перетворилися на порожній звук.
— Капітане Романенко, — голос Гармаша прозвучав глухо, але в ньому з’явилася та сама абсолютна командирська влада, яка вирішує долі. — Я, як командир цього судна, наказую негайно передати контроль над тягою двигунів майору Гончар. Ми вичерпали всі свої ліміти.
Романенко обурено розвернувся до нього, сприйнявши це як особисту образу та пряме порушення субординації:
— Я категорично забороняю! Ми не передаємо керування лайнером пасажирам із вулиці!
У цю ж мить радіостанція знову ожила. Ефір прорізав чіткий, впевнений голос пілота винищувача:
— «СкайЛенд 847», це «Сокіл-Ведучий». Ми підійшли впритул. Маємо з вами візуальний контакт. Бачимо сильне задимлення правого двигуна, нестабільне зниження і критичне розгойдування по крену. Ви падаєте.
Гармаш натиснув тангенту:
— «Сокіл-Ведучий», це 847-й. Підтверджую. Маємо тотальну відмову гідравліки і руйнування керма. Намагаємося дотягнути на вимушену посадку до «Озерного-2», але навряд чи зможемо втримати борт у повітрі.
Те, що відбулося наступної секунди, назавжди вкарбується в пам’ять кожного, хто був у тій кабіні. Щойно командир відпустив кнопку рації, Валерія зробила різкий, блискавичний випад уперед. Її голос вдарив, наче батіг, розсікаючи паніку і відчай.
— Слухайте мене уважно, обидва! — крикнула вона з такою сталевою, абсолютною безапеляційністю, що навіть Романенко занімів. — Я збираюся допомогти вам посадити цей літак. Ви можете прийняти мою допомогу і, цілком можливо, сьогодні ввечері обіймете своїх рідних. Або ви можете продовжувати молитися на свої корпоративні мануали і гарантовано перетворитеся на попіл через сто вісімдесят секунд. Але я не дозволю, щоб майже триста людей за моєю спиною загинули сьогодні через вашу вузьколобу впертість!
Не чекаючи жодних дозволів чи кивків, дівчина жорстко відштовхнула Романенка плечем і намертво поклала свої маленькі долоні на масивні важелі управління єдиним працюючим лівим двигуном.
— Капітане Гармаш! — почала роздавати команди Валерія, перетворюючись на справжнього бойового офіцера. — Мені потрібно, щоб ви тиснули на праву педаль керма напрямку і безперервно диктували мені поточну висоту! Савченко — око не зводити зі швидкості та параметрів турбіни! Романенко — ви або допомагаєте нам, або негайно забираєтеся геть із мого шляху. Цей борт сьогодні об землю не розіб’ється!
Уперше за останні десять хвилин нескінченного жаху в кабіні з’явилася людина, яка випромінювала стовідсоткову впевненість у тому, що апокаліпсис можна скасувати. Романенко роззявив рота, готовий вибухнути прокльонами і наказами, але Гармаш жорстко, по-командирськи його обірвав:
— Вікторе, закрий рота і відійди вбік! Майор Гончар, РУДи ваші. Покажіть, на що здатна військова авіація.
Щойно пальці Лєри міцно стиснули пластик важелів, вона фізично відчула це знайоме, живе тремтіння пораненої машини. Вона ніби підключилася до її нервової системи. У дівчини залишалося трохи більше хвилини, щоб довести: хижі методи бойової авіації можуть творити дива навіть тут.
— Михайле, скиньте тиск на праву педаль рівно наполовину і тримайте намертво, не відпускайте! — чітко скомандувала вона. — Ірино, безперервний відлік висоти та швидкості. Поїхали!
Лєра почала працювати тягою. Але це не були плавні, м’які рухи, яких вчать у цивільних льотних школах заради комфорту пасажирів. Це були мікроскопічні, агресивні, пульсуючі ривки потужності.
— Шість тисяч футів! Швидкість двісті вісімдесят вузлів, продовжує падати! — зриваючись на вереск, доповіла Ірина.
Велетенський лайнер усе ще нісся назустріч сосновим лісам, але раптом Гармаш спиною відчув неймовірне: машина перестала хаотично нишпорити носом ліворуч-праворуч. Траєкторія повільно, але впевнено ставала передбачуваною.
Те, що витворяла Валерія, суперечило абсолютно всім законам керування комерційними багатомоторними суднами. Вона використовувала агресивні стрибки потужності лівого двигуна, створюючи асиметричний поштовх, який, по суті, замінив їм розірване кермо напрямку на хвості.
— Як ви утримуєте борт на курсі?! — шоковано прошепотів Романенко. Його скептицизм розсипався на друзки просто на очах, розчавлений вагою фактів.
— Це базові техніки боротьби за живучість підбитої машини! — відповіла Лєра, не відриваючи зосередженого погляду від розмитої лінії горизонту у вікні. — Коли втрачаєш хвіст і гідравліку, використовуєш усе, що ще здатне генерувати силу тяги!