І саме в цю критичну секунду ролі кардинально змінилися. Небезпечний психопат, агресивний вбивця, яким його вважав директор, безслідно зник. На його місці миттєво з’явився холоднокровний, ідеально навчений професіонал. Тор щільно притиснувся своїм твердим боком до правої ноги Максима — жорстко, безперервно передаючи напрямок руху всім своїм тілом.
Вони рушили крізь густий чорний дим. Максим був абсолютно сліпим у цій димовій завісі, але тепер йому й не потрібні були очі. Він відчував Тора. Бельгійська вівчарка впевнено лавірувала між уламками. Раптом пес різко і сильно штовхнув Максима стегном управо, змушуючи зробити крок убік — і за мить на те самісіньке місце, де ветеран стояв частку секунди тому, зі стелі з гуркотом звалився величезний шматок палаючого пластикового кабель-каналу.
— Добрий пес… — важко дихаючи, шепотів Максим. — Працюємо, брате, працюємо.
Це було не просто сліпе везіння чи інстинкт виживання тварини. Це була бездоганна, синхронна робота елітного штурмового собаки в парі зі своєю людиною. Тор технічно притискав Максима ближче до стін, де рівень диму був трохи меншим, і силою власного тіла відштовхував його від палаючих перешкод на підлозі.
Морозне, свіже осіннє повітря вдарило в обличчя раптово, як порятунок. Тор буквально виштовхнув Максима через боковий евакуаційний вихід просто на холодні газони внутрішнього подвір’я. Вони вдвох важко впали на мокру траву — чорні від липкої сажі, знесилені, безперервно кашляючи і жадібно хапаючи ротом рятівний кисень.
Але Тор навіть зараз не відбіг убік, щоб відпочити. Він миттєво схопився на лапи і став прямо над Максимом, широко розставивши кінцівки. Пес грізно вишкірився і голосно, попереджувально загарчав у бік рятувальників у помаранчевих бойовках, які вже бігли до них з медичними аптечками. Малінуа все ще був на бойовому завданні. Він охороняв свого.
Тор стояв над Максимом, широко розставивши напружені лапи, і грізно, низько, майже утробно гарчав у бік рятувальників ДСНС, що вже бігли до них у своїх яскравих помаранчевих бойовках. Для контуженого малінуа, чия свідомість ще перебувала в режимі бою, ці люди зовсім не були рятівниками. Це були чужинці, які швидко і небезпечно насувалися на його єдину людину.
— Медика сюди! Терміново кисень! — гучно кричав хтось із рятувальників, перекриваючи тріск полум’я і постійний шум рацій.
Тор попереджувально, з моторошним звуком клацнув зубами просто в повітрі, чітко показуючи, що наступний крок стане фатальним для будь-якого сміливця.
— Не підходьте до нас! — різко прохрипів Максим, важко піднімаючи почорнілу від сажі руку. — Зупиніться! Він не пустить нікого!
Сліпий ветеран повільно намацав густу, пропахлу токсичним димом шерсть на загривку вівчарки. Його власні руки дрібно тремтіли від шаленого перенапруження та нестачі кисню, але голос зазвучав несподівано твердо. Владно, як на передовій.
— Тихо, воїне. Свої. Тор, свої.
Це єдине, коротке армійське слово — «свої» — спрацювало як ідеальний запобіжник у складному механізмі. Тор не розслабився повністю, його м’язи все ще залишалися натягнутими сталевими струнами, але страшне гарчання поступово стихло. Він повільно опустив свою велику голову, обережно тицяючись мокрим, гарячим носом у брудну щоку Максима, ретельно перевіряючи, чи той дихає.
Молодий парамедик дуже обережно, без різких рухів наблизився збоку.
— Пане, вам треба негайно накласти кисневу маску. Ви критично надихалися пластиком, можливий набряк.
Цього разу Тор лише уважно, спідлоба стежив за руками лікаря в синіх рукавичках, не зводячи з нього своїх чорних, неймовірно розумних очей. Він жорстко контролював кожен рух чужинця, готовий у будь-яку секунду перехопити руку, якщо вона раптом завдасть болю його людині.
Оксана підбігла слідом, розмазуючи чорну сажу по мокрому від сліз, блідому обличчю.
— Максиме! Боже, живий…
Вона безсило впала на коліна прямо на мокру осінню траву поруч із ними. Тор ледь чутно, попереджувально буркнув, але все ж дозволив дівчині торкнутися плеча Максима.
— Я ніколи в житті такого не бачила, — приголомшено прошепотіла вона, дивлячись на чорного собаку з сумішшю жаху та захоплення. — Він же справжній монстр був. А зараз… подивіться, він працює як ідеальний охоронець.
— Він не просто працює, Оксано, — Максим важко закашлявся, притискаючи до обличчя прозору кисневу маску. — Він надійно тримає наш периметр.
Раптом над ними нависла масивна тінь. Полковник Лисенко. Формений мундир директора центру був розстебнутий, краватка збилася набік, а обличчя стало багряним від пережитого гніву та стресу.
— Ковальчук! — гаркнув він так, що кілька рятувальників озирнулися. — Ти хоч трохи своїм мозком розумієш, що ти щойно вчинив?! Ти міг там заживо згоріти! Ти самовільно, зухвало зайшов у червону зону небезпеки, грубо порушив абсолютно всі можливі інструкції та правила безпеки! Ти…
Він несподівано замовк на півслові. Тор повільно, дуже спокійно підняв голову і подивився прямо в очі розлюченому директору. У цьому погляді хижака більше не було ні істерики, ні тваринного страху. Це був холодний, важкий, оцінюючий погляд загартованого бійця, який без слів каже: «Тільки спробуй його в мене забрати. Просто спробуй».
Лисенко затнувся, кліпнувши очима.
— Пане полковнику, дозвольте, — несподівано втрутився старший кінолог Петро, який стояв поруч, обережно тримаючись за обпечену руку. — Я на власні очі бачив, як вони виходили з палаючого блоку. Собака буквально вів його крізь вогонь. Він відштовхував його від перешкод, закривав собою від падаючого пластику. Я понад двадцять років у кінології, Миколо Петровичу, але клянусь, такого рівня контакту я не бачив навіть у найкращих пар, що тренуються роками!