— Знаєш, командування запропонувало мені нову посаду. У центрі підготовки сержантського складу. Викладати лідерство та стійкість у критичних ситуаціях. І я сказав, що погоджуся лише за однієї умови.
Марина здивовано підняла брову:
— І якої ж?
— Ти поїдеш працювати зі мною. Будеш лектором. Наставником. Покажеш їм, що справжня хоробрість — це про вміння співчувати і захищати.
Вона тепло всміхнулася, дивлячись на чоловіка, який став її долею.
— Тоді так. Я згодна.
На першу річницю того страшного нападу Марина повернулася на те саме місце на Оболоні. Назар чекав її на іншому боці вулиці, даючи простір для власних думок. Вона поклала одну червону квітку на холодний бетонний бордюр і тихо прошепотіла:
— Дякую, що дозволив мені бути потрібною тієї ночі.
Коли вона підвелася, маленька дівчинка в яскравій курточці, що проходила повз із мамою, несміливо смикнула її за край пальта:
— А ви та сама тьотя-герой із телевізора?
Марина опустилася перед нею навпочіпки і лагідно усміхнулася:
— Я просто людина, яка колись допомогла.
Коли дівчина поверталася через дорогу, Назар узяв її за руку. Сонце повільно сідало над Києвом, фарбуючи небо в теплі кольори. Її історія ще не закінчилася. Вона тільки починалася.