Він згадав, як обв’язався страхувальним тросом і стрибнув у ту шалену, крижану м’ясорубку. Він тримав Максима. Тримав міцно. Але течія виявилася сильнішою. Карабін не витримав навантаження, метал тріснув із сухим звуком. Течія вирвала Максима з його рук за секунду до того, як Назар встиг перехопити мотузку.
Тепер, стоячи біля гірського потоку, спогад розривав груди з новою силою. Ця знесилена вівчарка зробила те, чого не зміг зробити він, професійний рятувальник: вона витягла всіх своїх з-під великої води. Жодного не залишила.
Голос позаду нього м’яко порушив тишу.
— Ти завжди знаходиш найважчі місця, щоб зупинитися і подумати, еге ж?
Назар обернувся. Пані Оксана обережно спускалася вузькою стежкою, спираючись на товсту дерев’яну палицю.
— Не очікував побачити вас так далеко від дому по такому снігу, — сказав він, роблячи кілька кроків їй назустріч, щоб підтримати під лікоть.
— Я так і знала, що ти підеш шукати, звідки вона прийшла, — сумно кивнула жінка на зруйноване водою лігво. — Ти завжди був таким, Назаре. Тобі треба розібратися в усьому. Скільки ж часу ця бідолаха тут виживала…
Погляд старої жінки ковзнув до горизонту.
— Знаєш, мій син Денис був чимось схожий на неї. Завжди повертався за кимось іншим. Він же теж був волонтером, допомагав вашим хлопцям з ДСНС. Потрапив у паводок, витягнув трьох туристів, перш ніж… — Вона затнулася, але швидко опанувала себе. — Перш ніж річка забрала його самого.
Назар промовчав. Старий біль під ребрами відгукнувся на її слова гострою пульсацією.
— Мені шкода, пані Оксано. Дуже шкода, — глухо вимовив він.
Жінка похитала головою.
— Не треба. Я пишаюся своїм сином. Але, Назаре… іноді я б дуже хотіла, щоб він вмів вчасно зупинитися. Щоб він навчився розуміти, коли треба припинити ризикувати собою.
— Для таких, як ми, зупинитися — це ніколи не було варіантом, — стиха відповів колишній командир.
Пані Оксана подивилася на нього з теплою, материнською усмішкою:
— Тоді, можливо, настав час тобі усвідомити, що такий варіант все ж таки існує.
Вони повільно піднялися назад до хатини. Біля свого позашляховика жінка дістала з кишені клаптик паперу і простягнула Назару.
— Тобі варто поговорити з фахівцями. Є така Соломія, ветеринарка. Вона керує громадською ініціативою порятунку тварин «Гірська Лапа» у Ялинові. Дівчина молода, але свою справу знає чудово. Подзвони їй.
Назар узяв папірець. Коли він повернувся до зрубу, собака знову зустріла його уважним поглядом. Чоловік дістав свій старий смартфон, який давно не бачив нічого, крім повідомлень від оператора. Зробивши глибокий вдих, він набрав номер Соломії.
Жіночий голос на тому кінці прозвучав професійно, але привітно:
— Центр «Гірська Лапа», лікарка Соломія слухає. Чим можу допомогти?
— Доброго дня, — прохрипів Назар. — Мене звати Назар. Здається, тут є компанія, якій дуже потрібна ваша допомога. Багатодітна мати і вісім пухнастих проблем.