Магдалена, потомствена провидиця, майстриня енергетичних практик і цілителька — саме так вона гордо іменувала себе на своїй сторінці в Instagram — сиділа у своїй розкішній квартирі. Апартаменти в елітному київському ЖК «Столичний Олімп» на Печерську були обставлені з неймовірним, трохи містичним смаком: важкі оксамитові штори, колекція напівдорогоцінного каміння на стелажах, тонкий аромат пало-санто в повітрі. Вона саме неспішно попивала свою ранкову каву з кардамоном, коли тишу розірвав різкий дзвінок у двері.
На порозі стояв чоловік у формі з абсолютно незворушним виразом обличчя.
— Марія Василівна Ковальчук? — сухо вимовив він ім’я, яке жінка вже давно намагалася стерти з пам’яті.
— Магдалена. Для вас — пані Магдалена, — з гордовитою поставою та легким обуренням у голосі виправила його цілителька.
Жінка дійсно виглядала вражаюче, ніби зійшла зі сторінок глянцевого журналу про містику. Густе, вугільно-чорне волосся спадало аж до талії, перехоплене яскравою етнічною пов’язкою. У вухах погойдувалися масивні срібні сережки з аметистами, макіяж був глибоким і виразним, а її вбрання нагадувало щось середнє між богемним шиком і мантією жриці.
— Нам чудово відомий ваш робочий псевдонім, але давайте обійдемося без театру, — суворо відрізав гість, розгортаючи перед її очима службове посвідчення. — Капітан поліції Тарас Лисенко. Громадянко Ковальчук, ви звинувачуєтеся в незаконній медичній практиці, що призвела до тяжких наслідків.
Не встиг капітан договорити цю офіційну тираду, як Магдалена не витримала і щиро, майже театрально розсміялася.
— Медична практика? Капітане, ви про що взагалі? Які ліки? Які рецепти? Моя сфера — це трави, енергетичні потоки, афірмації. Я навіть стовідсоткового результату ніколи не обіцяю, бо все залежить від карми людини! Що взагалі трапилося?
— А ось це вже схоже на ділову розмову, — хмикнув Лисенко, переступаючи поріг. — Позавчора до вас зверталася Олена Миколаївна Горобець. Скаржилася на гострий біль у нирках. Було таке?
— Знаєте, капітане, розмова обіцяє бути довгою. Давайте присядемо, — зітхнувши, запропонувала провидиця, жестом вказуючи на простору вітальню.
— Не заперечую. Де можна розміститися?
— Проходьте на диван, сідайте, де вам зручніше. Тільки обережно з тибетськими чашами, — попередила вона.
Капітан Лисенко обережно оминув езотеричний інвентар і опустився на м’кий диван.
— То що там щодо Олени Миколаївни Горобець? — нагадав він.
— Розумієте, до мене щодня приходить безліч людей зі своїми бідами, — розтягуючи слова, почала Магдалена. — Я ж у них паспорти не перевіряю і медичні картки не заводжу. Це не поліклініка.
— Он як цікаво, — Лисенко дістав блокнот. — Тобто ви беретеся лікувати людей і навіть не питаєте, як їх звати?
— Чому ж не питаю? Ім’я я обов’язково дізнаюся, без цього ж ніяк. Інакше як я за людину просити буду? Вібрації імені — це основа зв’язку.
— Кого просити? — насупився поліцейський, який явно був далекий від таких матерій і на мить збився з пантелику.
— Ну як це кого? — Магдалена широко розплющила свої яскраво підведені очі, дивлячись на нього, як на першокласника. — Вищі Сили, Всесвіт, Творця, зрештою! Безособове звернення в енергетичних практиках не працює.
— Судячи з усього, за Олену Миколаївну ви просили дуже погано, — похитав головою капітан.
— Та поясніть ви нарешті, що сталося з цією жінкою?!
— Пояснюю. Справа в тому, що вчора ввечері Олені Миколаївні стало вкрай зле. Почалися нестерпні болі, після чого жінка просто знепритомніла у своїй квартирі. Зараз вона перебуває в реанімації Першої міської лікарні.
— Стоп. І ви впевнені, що це моя провина? — Магдалена нервово поправила свої масивні сережки. — Може, вона прийшла додому і з’їла щось не те? Чи якісь сумнівні таблетки ковтнула? Я завжди попереджаю: за важкі клінічні випадки я не беруся!