Магдалені було трохи кумедно спостерігати, як суворі, загартовані життям сусідки по камері раптом почали розгублено кудкудакати над працівницею ізолятора. Проте вже за мить езотеричка фізично відчула біль цієї жінки. Її обличчя стало зосередженим. Вона рішуче підвелася з нар і кинула своїм співкамерницям:
— Ану, розійдіться! Дайте простір.
— Ой, ні, тільки не підходь до мене, шарлатанко! — заволала інспекторка, побачивши, як цілителька наближається.
— Заспокойтеся і дихайте глибоко, — низьким, майже гіпнотичним голосом наказала Магдалена. Вона почала повільно водити розкритими долонями вздовж спини Ірини, не торкаючись уніформи.
Магдалена подивилася прямо в очі наглядачці й тихо, але впевнено промовила:
— Я не заподію вам шкоди. Ви мені вірите?
Ірина розгублено кліпала очима, перебиваючи подих від пульсуючого болю. Вона мовчала, не в змозі відвести погляд від темних очей провидиці.
— Ви мені вірите? — наполегливо повторила Магдалена.
Цього разу інспекторка повільно кивнула. Магдалена заплющила очі, почала щось беззвучно шепотіти, ритмічно водячи руками вздовж хребта жінки, наче розплутуючи невидимі енергетичні вузли.
Анатолій та Павло застигли в дверях, немов заворожені. Скеля, Руда і Мамочка теж стояли як укопані, боячись порушити тишу. Хвилин через п’ятнадцять напруга в камері спала. Ірина здивовано кліпнула, обережно ворухнула плечима і повільно підвелася з табурета.
— Дивовижно… — прошепотіла вона, обмацуючи свій поперек. — Ніби й не боліло нічого. Як вас там… Магдалено? Дякую вам величезне!
— Нема за що. Енергія має текти вільно, — з легкою, загадковою усмішкою відповіла цілителька, повертаючись на своє місце.
Коли приголомшені наглядачі покинули камеру і двері зачинилися, Руда заїкаючись запитала:
— Щ-що це зараз було?!
— Абсолютно нічого особливого, — невинно знизала плечима Магдалена. — Ти ж сама бачила, я просто надала людині першу допомогу.
— Це ми бачили, — примружилася Мамочка, підходячи ближче. — Але як тобі це вдалося?
— У мене є дар. Я допомагаю людям повертати баланс, — спокійно відповіла жінка.
— Та я не про те! — багатозначно понизила голос організаторка схем. — Зізнавайся, ти це спеціально підлаштувала? Якийсь трюк?
— Ти про що взагалі? — Магдалена щиро розсміялася. — Хіба в моєму становищі є час на такі фокуси?
— Так, дівчата, давайте вже спати, — позіхнула Скеля, перериваючи дискусію. — Вже в очах двоїться від цих ваших чудес.
Наступного ранку двері камери відчинилися. На порозі стояла вже інша чергова.
— Громадянко Ковальчук, з речами на вихід!
Магдалена здригнулася. «Ох, як же незвично і ріже слух це прізвище», — подумала вона, збираючи свою дизайнерську сумку. Співкамерниці багатозначно перезирнулися. Кожна з них у цю мить подумала одне й те саме: «А таки зробила вона нас. Справжня відьма!»
Уже в коридорі нова чергова тихо додала:
— Пощастило тобі. Прийшла до тями твоя пацієнтка. Слідчий чекає на оформлення документів.
Як з’ясувалося пізніше, після того самого сеансу з карпатськими травами Олені Миколаївні дійсно стало набагато легше. Жінка на радощах вирішила відсвяткувати поліпшення самопочуття і… наїлася солоного жирного оселедця. Саме це й спровокувало жахливий напад, через який вона знепритомніла.
Слідчий був змушений визнати, що трав’яний чай тут ні до чого.
— У цієї Горобець такі занедбані нирки, що солона риба для неї — це як отрута, — емоційно пояснювала Магдалена вже у своєму улюбленому кріслі у квартирі на Печерську. — Дивно, як вони взагалі в неї не відмовили після такої вечері!
А ще через кілька днів після звільнення консьєрж передав Магдалені розкішний кошик з екзотичними фруктами та великою коробкою елітного шоколаду. У записці не було імені, лише коротко: «За вільний потік енергії».
Що це було? Щасливий збіг обставин, раптове одужання пацієнтки чи все-таки справжня магія столичного ізолятора? Цього так ніхто й не дізнався.