Ілля затамував подих.
— Мій професійний висновок, з яким погоджуються мої колеги, такий: ви не шахрай. Ви є носієм видатного математичного таланту, — різко підсумував Шевчук. Професорка Литвин ствердно кивнула. — Усі звинувачення проти вас є абсолютно безпідставними.
Григорій Сомов підвівся зі свого місця.
— І я готовий надати офіційні свідчення щодо подій 1999 року, — твердо заявив він. — Подій, які чудово пояснюють, звідки професор Гордієнко насправді взяв наукову працю, яку привласнив на двадцять чотири роки.
Ілля шумно видихнув повітря. Це був перший справжній ковток кисню за останні пекельні тижні.
Академік Шевчук подивився прямо в очі юнакові.
— Ілле Олексійовичу, ваш батько пишався б вами.
3 травня. 09:00 ранку. Головний адміністративний корпус Інституту.
Зала засідань вченої ради була холодною, офіціозною і створеною для того, щоб пригнічувати. По один бік довгого столу сиділи Ілля та Наталія Ковальчук, перед якими лежала товста папка з документами. По інший бік — професор Валерій Гордієнко. Він сидів розслаблено, закинувши ногу на ногу, і самовдоволено посміхався. Він був абсолютно впевнений у своїй перемозі. Він ще не знав, який шторм на нього насувається.
— Це максимально проста і зрозуміла справа, — голос Гордієнка був гладким, як шовк. Він звертався до голови комісії та проректора. — Студент Савенко надав розв’язок, який жоден другокурсник не здатний вивести самостійно. Він відмовляється пояснити, звідки в нього ця інформація. Єдиний логічний висновок — академічне шахрайство і крадіжка даних.
Він театрально розвів руками.
— Повірте, мені не приносить жодного задоволення цей процес. Але наш інститут має стандарти. І ці стандарти необхідно захищати від провінційних невігласів, які намагаються обдурити систему.
Проректор обернувся до юнака.
— Студенте Савенко, що ви можете відповісти на ці звинувачення?
Ілля підвівся. Його голос не тремтів.
— Я не шахраював. Я не міг цього зробити, тому що метод, який я використав, узятий із чорнових зошитів мого батька. Зошитів, датованих 1998 роком. Це за рік до того, як професор Гордієнко опублікував те саме рішення під своїм власним іменем.
Посмішка Гордієнка на мить здригнулася, але він одразу ж пирхнув:
— Протестую! Ці так звані “зошити” могли бути написані вчора. Це жалюгідна підробка!
— Тоді як ви поясните це? — докторка Ковальчук різко підвелася і поклала документ на центр столу. — Це офіційна дослідницька заявка, подана Олексієм Савенком на вашу кафедру в жовтні 1998 року. Тут детально описана та сама методологія, яку ви, професоре, “винайшли” у 1999-му.
Вона поклала поруч ще один аркуш.
— А це — офіційна скарга на плагіат, яку Олексій подав у лютому 1999 року, звинувачуючи свого наукового керівника Валерія Гордієнка у крадіжці його інтелектуальної власності.
Обличчя Гордієнка посіріло.
— Ці папірці не мають жодної ваги! Олексій Савенко був доведеним плагіатором і неадекватною людиною, який…
— Олексій Савенко був моїм батьком! — голос Іллі розрізав залу, змусивши проректора здригнутися. — І він нічого не крав. Він був жертвою.
— Крім цього, — крижаним тоном продовжила Ковальчук, — ми провели незалежну експертизу здібностей Іллі. Два дні тому його тестувала виїзна комісія Національної академії наук під головуванням академіка Бориса Шевчука.
Вона розклала перед шокованим керівництвом офіційні бланки з печатками.
— Усі троє експертів письмово підтвердили, що Ілля Савенко є носієм виняткового математичного таланту і самостійно розв’язав задачі найвищого рівня з еліптичної криптографії та модульної арифметики. Вони офіційно заявляють, що звинувачення в шахрайстві безпідставні.
На лобі Гордієнка виступив холодний піт.
— Ці… ці оцінки нічого не доводять щодо того, де він узяв рішення мого рівняння!
— У нас є дещо ще, — Ковальчук звузила очі. — Письмова, нотаріально завірена заява професора Григорія Сомова.
Вона штовхнула останній документ через стіл.
— Сповідь професора Сомова, — твердо сказала вона. — Він був аспірантом тут у 1999 році. Він на власні очі бачив, як ви привласнили працю Савенка. Він свідок ваших погроз і того, як ви сфабрикували звинувачення.
Гордієнко зірвався на ноги.
— Це наклеп! Сомов бреше! Він ніколи…
— Сядьте, професоре Гордієнко! — голос проректора вдарив, наче батіг. — Ви матимете змогу пояснити це слідчій комісії міністерства.
Гордієнко важко опустився в крісло. Його руки відверто трусилися.
Ілля зробив крок уперед.
— Моєму батькові було двадцять два роки, коли ви зруйнували його життя. Ви вкрали його геніальність, зганьбили його ім’я і довели до того, що він просто зламався. Він пішов з життя через те, що ви з ним зробили.
Ілля вказав на Гордієнка пальцем.
— А тепер, через двадцять чотири роки, ви спробували зробити те саме зі мною. Тільки через те, що я наважився розв’язати ваше рівняння. Через те, що ви не могли змиритися, що якийсь бюджетник із провінції знає те, чого ніколи не збагнете ви.
На великому екрані в залі увімкнули відеозапис. Це був академік Шевчук.
— Я детально вивчив роботи обох Савенків, — лунав із динаміків авторитетний голос. — Праці Олексія Савенка датуються роком раніше за “видатну” публікацію Гордієнка. Мій професійний висновок: професор Гордієнко побудував свою кар’єру на вкраденій інтелектуальній власності. Його нинішні звинувачення проти Іллі Савенка — це не просто брехня. Це продовження шахрайства, яке триває чверть століття.
Екран згас. У залі запанувала мертва тиша.
Проректор важко подивився на Гордієнка.
— Вам є що сказати, Валерію Миколайовичу?
Гордієнко відкрив рота, але не зміг вимовити ні слова. Вперше за двадцять три роки цей “недоторканний” цар не мав чим крити.
Проректор сухо кивнув.
— Звинувачення в академічній недоброчесності проти студента Іллі Савенка знімаються повністю. Негайно.
Він зробив довгу паузу.
— А щодо вас, професоре Гордієнко… Інститут розпочинає внутрішнє розслідування за фактом масштабного наукового шахрайства, підробки доказів та зловживання службовим становищем. Ваша викладацька та наукова діяльність призупинена з цієї хвилини.
Ілля глибоко видихнув. Двадцять чотири роки. Нарешті справедливість.
Але перед тим, як засідання закрили, Ілля заговорив востаннє.
— Я прийшов сюди не заради помсти, — він дивився прямо в порожні очі Гордієнка. — Я прийшов сюди заради імені мого батька.
Голос юнака лунав спокійно і впевнено.
— Олексій Савенко був геніальним математиком. Його талант вкрали, а його самого стерли з історії. — Ілля підняв старий пожовклий зошит. — Він заслуговував на те, щоб його пам’ятали не як невдаху чи злодія, а як того, ким він був насправді: людиною, яка змінила науку. Навіть якщо про це ніхто не знав.
Він поклав зошит на стіл.
— Відсьогодні це зміниться.
