Погляд Максима блискавично повернувся до буса. Той, що тримав жінку, дістав з кишені розкладний ніж і жорстко притиснув лезо до її ребер. Вона миттєво обм’якла, паралізована страхом.
— Пане, залишайтеся на лінії, патруль буде за п’ять-сім хвилин, у жодному разі не втручайтеся! — лунало з динаміка телефону.
Сім хвилин. Для жінки все закінчиться за тридцять секунд. Її закинуть у салон, і вона зникне назавжди. Максим подивився на доньку. Соля зблідла, її очі наповнилися слізьми, маленькі рученята до побіління кісточок стискали єдинорога. Але вона дивилася на нього з тією абсолютною, безмежною вірою, на яку здатні лише діти. Для неї він був супергероєм, який міг зупинити будь-яке зло.
— Тату, будь ласка, допоможи їй, — прошепотіла Соля.
Щелепи Максима міцно стиснулися. Кожна клітинка його тактичного мозку кричала, що це самогубство. Він без зброї. Його коліно може підвести. Він сам виховує доньку. Але жінка плакала, а лезо ножа вже впивалося в її одяг.
Він присів навпочіпки перед Солею, дивлячись їй просто в очі. Голос був рівним, ніби вони обговорювали погоду.
— Сонечко, слухай мене дуже уважно. Бачиш ту пані біля червоної машини, яка складає продукти?
Він кивнув у бік жінки метрів за двадцять від них.
— Біжи до неї. Стій поруч і не рухайся, поки я тебе не покличу. Зрозуміла?
— Тату, що ти… — сльози покотилися її щоками.
— Соля. Негайно. Біжи.
Вона зірвалася з місця. Максим поклав телефон із увімкненою лінією 102 на дах найближчого авто і рушив до мікроавтобуса. Світ навколо нього звузився до одного сектора. Дихання сповільнилося. Пульс вирівнявся. У кров вдарив адреналін, але розум залишався холодним, як лід. Той самий знайомий стан абсолютної ясності, в якому він жив на передовій.
Він подолав дистанцію швидко, але без бігу, рухаючись у сліпій зоні нападників. Оцінка цілей:
Ціль 1: Чоловік з ножем. Високий, міцний, близько ста кілограмів. Тримає зброю у правій руці. Основна загроза.
Ціль 2: Блокувальник. Спортивної статури, у темному худі. Руки вільні. Другорядна загроза.
Ціль 3: Спостерігач біля водійських дверей. Найбільший з трьох. З нього треба почати, інакше він підніме тривогу.
Максим підійшов майже впритул, коли Спостерігач нарешті помітив його. Очі бандита округлилися від несподіванки, рука машинально смикнулася до пояса.
— Гей, дядьку, ти заблукав? — гаркнув він, намагаючись виграти час.
Максим не відповів. Не збавив ходу. Його ліва рука вилетіла вперед, намертво фіксуючи зап’ястя Спостерігача до його ж тулуба, блокуючи спробу дістати зброю. Водночас права долоня Максима завдала короткого, нищівного удару знизу в підборіддя. Голова нападника різко відкинулася назад. Не даючи йому отямитись, колишній спецпризначенець зробив технічний розворот і всадив коліно у стегно ворога, перекриваючи нервовий вузол. Здоровило з глухим стогоном осів на асфальт. Час: три секунди.